Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Феномен ,,стрийського тигра,, або ,,Маслосоюз,,-економічне диво початку 20го століття.
Сьогодні в засобах масової інформації багато говориться про невідповідність між ціною і якістю харчової продукції українського виробництва. Ціни на харчі у нас як в Європі, а якість – нижча, в чому кожен з нас щоденно переконується, відвідуючи стрийські і львівські супермаркети.
Стрийський Маслосоюз – економічний феномен, створений руками і розумом українців, продукція якого транспортувалась чи не у всі країни Європи, а масло власного виробництва, яке раніше називали "галицьким шміром ” , стало для європейців бажаним продуктом, еталоном смаку та якості.
Чотирьохлисник– одна з найвідоміших український торгових марок – чотирьохлисний клевер і дві букви - М і С. Під цим брендом українська продукція завоювала ринки не тільки Польщі, Австрії, Угорщини, а й Франції, Бельгії та «молочної» Голландії.
З Євгеном Олесницьким пов’язане становлення в нашому краї кооперативного молочарства (зрештою, як і багато чого іншого). Керуючись своїм гаслом, яке він часто повторював, - «з бідними політики робити не можна», Олесницький в одному зі своїх рефератів писав: «Плоди землі не можуть викормити місцевого населення. І тому у нас є привіз збіжжя до краю, а з краю вивозимо тільки людей (малося на увазі масова еміграція до Америки та Європи)...Але рятунок мусить бути. Держава нічого не дасть, бо вона кермується політикою, що поміч мусимо собі самі дати і конечно треба організації кооперації».
Основою для втілення багатьох ініціатив Олесницького слугувала «Просвіта». Саме на її основі створювалися фінансові кооперативи, не став винятком і «Маслосоюз».
В 1904 році Олесницький скликає конференцію, на якій ухвалюється конкретна програма дій – організація навчальних курсів для селян, підготовка спеціалістів, створення молочарських спілок в окремих громадах.
Слід сказати, що в тї часи, коли на наших землях панувала Австро-Угорщина, в Східній Галичині, зокрема в Стрию склалися дуже непрості відносини між руськими людьми (українцями) та поляками. Загалом ліберальна Австро-Угорська конституційна монархія сприяла розвитку «українського питання» в економічному та культурно-просвітницькому сенсі, та це часто наштовхувалося на спротив польської частини населення. Тому, кожен осередок Просвіти, кредитовий чи молочарський кооператив українців – був проявом їх самоідентичності, ознакою культурної та економічної незалежності.
Противники молочарських кооперативів залякували селян, що сепараторна обробка молока шкідлива, що закупівельні ціни у новоствореної організації будуть нижчі ніж у перекупщиків.
Та всі ці страхи відійшли на задній план , бо за справу взялися такі самовіддані люди як Остап Нижанківський, який у прикарпатському селі Завадів організував першу молочарську спілку. Як згадує сучасник Нижанківського Іван Витанович саме під впливом Олесницького Нижанківський вирішив «сховати на час диригентську батуту до футерала і замінити її молочарською кружлівкою .
Ну а першим кооператором –молочарем став мешканець цього села Федір Панич. В своїх спогадах він пише, що «закупили вони першу кружлівку» (себто сепаратор) в Копангагені і називались вона - Александрія». І от «одного вечора в жовтні 1904 року створили ми молочарню у будинку місцевої читальні «Просвіти». Зійшлося багато громадян, також з сусідніх сіл. По попередній демонстрації водою приступили ми до відбору молока й пустили перше молоко (11 літрів) о. Нижанківського, потім начальника громади (4 літри) і разом відібрало того вечора коло 40 л. Дехто знову докоряв, що це обман, нова драчка хлопських кишень «Та за перший тиждень ми виробили 10 кг масла і цей перший виріб продали в Стрию по 2 корони за кг».
Вже перші результати завадівської спілки були приголомшливі: кількість надоїв тут зросла в 4,5 рази. Чистий прибуток із продажу масла збільшився з 54 крон у перший місяць роботи до 434 крони на березень 1906 року. Чудові результати демонструвала і перша спілка з виробництва сметани у сусідньому Голобутові.
Вже через кілька місяців досвід Нижанківського поширюється по всьому повіту, що призводить до необхідності їх об*єднання в одну організацію. Так, в 1905 році відбувається чергова нарада Стрийської «Просвіти», на якій створюється Союз руських молочарських спілок на чолі з Остапом Нижанківським та першим інструктором Віктором Павлюком. В правління союзу також увійшов Євген Олесницький.
Напередодні Першої Світової війни стосунки між поляками та українцями в Східній Галичині, зокрема в Стрию, досягли точки кипіння. В 1910 році у Львові польські студенти убивають українського студента Адама Коцка. Відбуваються також вбивства кількох селян в різних повітах Галичини. У відповідь на це, український студент Мирослав Січинський вбиває пострілом з пістолета цісарського намісника у Львові графа Андрія Потоцького. На той час Стрий налічував 30 тисяч населення. Третину його становили українці, 90% з яких проживали на Ланах Горішніх та Долішніх. Центр міста та прилеглі до нього території бул вотчиною поляків та євреїв.
Саме Лани були були тим осередком українства, який дозволив Стрию незабаром зажити слави міста, де послідовно відстоюються українські інтереси, міста, в якому високо цінується прапор національної, політичної та економічної свідомомсті.
Після вбивства Адама Коцка Стрийські Підгірська Рада закликає до демонстрації протесту, яка відбувається 9 липня 1910 року. Головним промовцем на ній виступає майбутній президент ЗУНР доктор Євген Петрушевич.
В частині самодостатності українців показовим є той факт, що напередодні війни в кожному селі Стрийщини були створені цілі низки організацій та товариств, які ніби змагались між собою за першість. Ось що згадує історик Лев Шанковський: «Тільки в Дулібах, крім читальні Просвіти і церковного Братства діяв аматорський театр, місцевий хор, каса системи Райфайзена з вкладами на 200 тисяч крон, молочарня, хліборобська спілка Добробут, яка мала свою крамницю в Стрию. Перед І Світовою війною малоземельне село Дуліби, де найбагатший господар мав лише 12 моргів поля, було гарно розбудоване і жило заможним життям...»
В ці часи Євген Олесницький, який вже з 1907 року був депутатом Віденського парламенту проводить величезну роботу по утвердженню економічної самостійності українців. Активно розвиваються кредитові спілки, що надають пільгові кредити селянам, в тому числі і в першу чергу членам молочарських спілок. Завдяки Олесницькому вдається одержати від Міністерства сільського господарства Австро-Угорщини значні дотації на їх розвиток . Важливою подією в розвитку української економіки стала організована Олесницьким І ша Хлібробська виставка в Стрию, яка відбулася в приміщенні Народного Дому. Тут, (цитуємо свідка) в першій залі розпростерся довгий, на 12 метрів стіл, білий, як сніг... при якому приймали відвідувачів свіжим маслом з хлібом, щоб переконати їх, що союзне масло не можна порівняти з домашнім маслом...»
В 1911 році Молочарському Союзу вже належать 264 млини та 100 молочарень. Річна переробка становить 7 млн. 500 тис літрів молока та 300 тонн масла, яке успішно продавали за кордон. Союз мав 6 крамниць – 3 у Львові по одній в Стрию, Перемишлі та Станіславові, а його річний оборот становив 5 млн австрійських крон.
Перша Світова війна на 10 років зупинила розвиток молочарства. Його інтенсивне відродження почалося лише у 1926 році, а перед тим, в 1925 році, товариство отримало нову назву: «Український молочарський союз «Маслосоюз».
Цікавим є статут цієї організації, повна назва якого «Службові правила для службовиків краєвого молочарського союзу «Маслосоюз», кооперативи з обмеженою відповідальністю в Стриї».
Ці правила і жорсткі, і справедливі. Параграф 15, наприклад, говорить, що службовик, «який попадає легкодушно вдовги є «під загрозою дисциплінарної кари, а то й видалення зі служби» аж до їх упорядкування з внесенням необхідних для цього доказів». В параграфі 19 зазначено, що на випадок заключення супружості обов’язане зголосити своє усунення зі служби».
Робочий день був 8-годинний, окрім неділь. Втой же час призначалось багато вихідних ( більше 30-ти) на основні релігійні греко-католицькі свята. Цікаво, що вихідними були також 1 травня і 1 листопада.
Одружені службовики одержували соціальні додатки до окладу, а ті, хто мав більше 10 років стажу, одержував надбавки та мав право на 6 тижневу відпустку. Всі службовики мали пенсійне забезпечення, щорічну відпустку, оплату лікарняних в Касі Хорих і т.ін.. Спеціальними розділами регламентують «провини» і «кари» (мовою оригіналу). До перших відносилися, в тому числі і такі як «поводиться так, що понижує гідність службовика, як людини», «займається неслужбовими ділами в урядові (робочі години». Карами за це були «упімнення усне» або «на письмі з грошовою карою» та «запрошенням видалення зі служби».
В другій половині 20-х – 30-х років розвиток «Маслосоюзу» тісно пов*язується з такими людьми як Андрій Палій, Ольга Бачинська, Андрій Мудрик. Саме вони впорядкували вищецитований статут, були безпосередніми організаторами і членами Дирекції післявоєнного Маслосоюзу.
Основна дирекція в 1927 році переноситься до Львова. В Стрию залишається молочарська школа та відділ Маслосоюзу, один з найкращих на Галичині, який об’єднував близько 7 тисяч господарств. Більше було тільки у Львові та Станіславові.
Поточними справами в Стрию безпосередньо керує Ольга Бачинська, жінка-сподвижниця, взірець діловитості і культури в українському русі.
Сам же Маслосоюз набирає виразних форм величезної корпорації. На кінець 30-х років він об*єднував 500 тисяч українських господарств – це майже 100% від їх загальної кількості. Решта – 300 тисяч були переважно польськими або ж єврейськими чи німецькими. Діяв сворідний український протекціонізм – закупівельна ціна для українських господарств була вищою, тому селянин охоче йшов на співпрацю з рідним йому Маслосоюзом. Об*єднано було 137 регіональних молочарень, що охоплювали 3320 сіл. В 1936 році вироблено 3389 тонни масла, експортовано 616 тонн, переважно до Німеччини, Голландії, Англії. Інтенсивно розвивається торгівельна мережа (в 1938 році вже функціонувало 56 крамниць. Близько 1000 кооперативів знаходиться за межами Галичини. Власні фонди в 1939 році становлять 2,5 млн злотих. Створюється спеціальний фонд в Центробанку, куди направляється вільна готівка з усіх молочарень, яка в свою чергу, за розпорядженням дирекції направляється на розвиток, технічне переозброєння, освітні курси та ін.
В структурах Маслосоюзу панують жорстка дисципліна і суворий контроль за якістю продукції.
Все це призводить до того, що роль Маслосоюзу на ринку молочної продукції в довоєенній Галичині та на Волині, Підляшші, Лемківщині, Холмщині стає домінуючою, витісняє польську продукцію і стає яскравим взірцем самоорганізованості українців завдяки зреалізованому в життя гаслу «свій до свого по своє».
Стаття дуже актуальна!Бо дуже дивно виглядає: аграрний коледж у Стрию є, а Маслосоюзу вже немає. От і везуть до нас молочну продукцію з усієї України. А так хотілося б поїсти СВОЄЇ СТРИЙСЬКОЇ молочної продукції - і сметанки,і справжнього масла, і йогурту, і сира...
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
