Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Роботу з кожним разом Гуру отримував все безглуздішу і безглуздішу, а головне таку, що замість бажаного прибутку приносили самі лишень збитки. Час був мамі взяти справу під свій контроль. Грошей вдома не вистачало, а син останню копійку і ту тратив, добираючись до місця рабської праці на чергового підприємця. Мати бачила, що не вихід обмежуватися одним журналом вакансій, і пояснила Максу необхідність пошуку інших джерел. Ось і Вова вже роботу знайшов. Плануючи майбутню сім’ю, йому конче був потрібний надійний фінансовий тил, що приносив би кожного місяця стабільний заробіток. Архаровець влаштувався продавцем на відділі овочів у супермаркеті. Довідавшись про це, Гуру, який звик всіх у всьому наслідувати, вирішив пройтися по супермаркетах і попитати щастя там. Довго шукати не прийшлось. У першому найближчому супермаркеті Максу запропонували схожу посаду, тільки на відділі соків і вод. Власник супермаркету не відставав від модних віянь на фірмах приватного сектору і у банківській сфері, тому елементарна робота, схожа з роботою вантажника, вимагала десятиденного випробувального терміну. Зразу ж першого дня Гуру приступив. Сповістив маму, що уже працює, що робота, як завжди серйозна і відповідальна, і немає потреби садити його під домашній арешт. Почав свою вантажницьку діяльність Гуру з ініціативи. Позвозивши товар зі складу до полиць торгового залу, працівник не тільки розмістив його, де належить, а й став рівняти як по шнурочку пляшки мінеральної і солодкої води. Пильно слідкував, як тільки покупець візьме пляшку з полиці, Гуру біг і на її місце ставив іншу, щоб ряд знову стояв рівно, немов шеренга солдат. Подзвонив Вова. Гуру, навіть не привітавшись, швидко сповістив, де він працює, і, що справ під зав’язку. Вова надокучати не став, але наступного дня, коли йому саме випав вихідний, він вирішив відвідати свого тепер майже колегу. Застав о великого за тим же заняттям – рівнянням пляшок. Гуру ходив вздовж торгового ряду і, як тільки бачив, що котрась із пляшок або випирає занадто, або ховається за іншими, підтягував її до рівня всієї шеренги. Було б ще нічого, якби не вираз лиця, з яким продавець усе це робив. Професор над новим винаходом, і тільки. Вова вибухнув сміхом. Виходить, о великий над рацпропозицією якоюсь працює, або, як сказали б Юзик з Петром, своє «ноу-хау» вводить. «Ноу-хау» чи «хау-ноу» був зайнятий Макс, але друга зустрів досить холодно. Поспішив прогнати, але у Вови знайшлась купа аргументів, щоб залишитися. Гуру завис від першого питання, навіщо пляшки рівняти, коли тебе не просять. Це питання заставило його на певний час відірватися від своєї клопіткої роботи. - Я тут до весілля повним ходом готуюся, - розповідав Вова. - Ну що ж, я радий за тебе, - поплескав Гуру товариша по плечі. – Нарешті подорослішаєш трохи. - Звичайно, - усміхнувся Вова. – Тільки в мене до тебе одна справа є. Досі вільними залишаються місця дружб. Я завжди уявляв своїм дружбою Васю, але бачиш сам, він далеко, навіть на весіллі присутнім бути не зможе, не кажучи вже про одне з провідних місць на церемонії. Додік дотягує свою строкову, але до мого весілля все одно не встигне. Залишаєшся ти. - Володимире, я не можу! – відрізав Гуру. – Дивися, скільки роботи. - Пляшки рівняти – не кожному під силу таке завдання. Ти ж знаєш, і у мене схожа робота, але відпроситися можливо. Потім надолужиш. - У мене зараз випробувальний термін. Остаточно нічого ще невідомо. - І скільки там того терміну? - Десять днів, - сказав Гуру. - Нічого собі, - відкрив Вова з подиву рот. – До мене два дні придивлялися, і зразу на роботу взяли. - Тут фірма просто серйозніша, - цей доказ Гуру був нічим іншим, як висмоктаним з пальця фактом. – Треба себе добре зарекомендувати. - Ага, - вдав Вова розуміння, - ось чого ти так із шкіри пнешся, пляшки по шнурочку рівняєш, немовби будинок із них будувати зібрався. І чим же ваш супермаркет кращий, що тут такий випробувальний термін довгий? Гуру відповісти не зміг. Прийшлось шукати інші факти. В хід пішли його скарги на власну замкнутість, слабку нервову систему, мовляв, на весіллі та ще й в ролі дружби треба постійно тримати контакт з людьми, а він на таке нездатний. І як Вова не вмовляв, як не переконував, що на весіллі ніхто його не чіпатиме, лиш би тільки їв, пив і від дружки не втікав, та Гуру з місця не поступився. Робота, кар’єра, і більше ніяких пояснень. Вова із супермаркету повертався ні з чим, хіба що з невирішеною проблемою, кого взяти за дружбу. А Гуру продовжував працювати. Десять днів ходив відділом туди-назад, слідкував, щоб пляшки рівно стояли, а про зарплатню ніхто й не натякав. Хіба що мама вдома, але Максу вдавалося якось переконати її, що гроші будуть. Адже так із дня в день твердив начальник, обіцяючи взяти молодого працівника на постійне місце. І Гуру вівся. Навіть за порядком став посилено слідкувати в очікуванні зарплати. Але так її й не побачив. Коли пройшло десять днів випробувального терміну, начальник викликав Макса до себе і повідомив, що той уже прийнятий на роботу. Залишилась хіба що формальність, потрібно пожертвувати ще кілька днів на проходження медогляду. Знову Гуру занурився з головою у справи. Як тільки траплявся вихідний, біг у поліклініку, вистоював у чергах на прийом до лікарів, а наступного дня повертався в супермаркет безплатно працювати. Невдовзі санітарна книжка лежала на столі у начальника. Здавалося б, іди та й отримуй чесно зароблені гроші, а підприємець включив у цю мить задній хід: «Ви, Максиме, зрозумійте правильно, я зацікавлений в тому, щоб набрати кваліфікованих працівників. Ведеться здорова конкуренція, в результаті якої у виграші залишаються найкращі. З вами проходив випробувальний термін ще й Дмитро. От він зі своїми обов’язками справляється краще. Він – вправніший, кмітливіший, та й, чого правду таїти, фізично витриваліший. А у вас вища освіта, і, я впевнений, ви знайдете роботу набагато кращу.» Тільки-от Гуру з тих солодких слів користі не було ніякої. Розхвалив його цей буржуй ХХІ століття, а про гроші навіть не прохопився. Дозволив тільки санітарну книжку з пройденим медоглядом на пам’ять забрати. Промовчав і Гуру, він, як завжди, в душі звинуватив у всьому себе. Дорогою додому ще й пояснення, як йому здалось, логічне вигадав. Застав кілька днів назад його начальник за розмовою по мобільному на робочому місці, і о великий переконував себе, що не захланність капіталіста, а цей мізерний проступок є всьому виною. Гуру навіть гадки не мав, щоб відстоювати справедливість. Як теля він сунувся додому, очікуючи скандалу і тривалого ув’язнення. Мама на диво спокійно сприйняла новину. Вона, можливо, не сиділа б, склавши руки, робила б спроби добитися правди, але Гуру так викривлено змалював ситуацію, що склалося враження, ніби він справді причетний до серйозного службового порушення, і що це – ще легка кара за його провини. Власнику цей вчинок зійшов з рук. Не посадили під домашній арешт і Гуру, хоч всі його докази були проти нього. Мати лиш запитала: «А як бути далі з твоїм працевлаштуванням?» До Гуру думка прийшла сама собою: «От Володимир розпрощається зі своїми весільними клопотами, і попробую звернутись за роботою в його супермаркет.» І тривала епопея пошуку роботи для о великого продовжилась.
Надзвичайно реально змальовано наше сьогодення. Але негативний результат - це також результат і, безперечно, для нашого "о великого Гуру" набуття неоціненного життєвого досвіду.Так що шукаймо, браття, в усьому, насамперед, ПОЗИТИВ!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
