Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Літературний твір

КРИХІТКА
    Опускається небо… На дотик наче котячий ніс – мокре і вологе. Вгрузаюся у нього майже по пояс. Холодно і липко, немов у болоті. І ніхто у тому не винен, що моє небо таке. Ми сам обираємо своє небо. Твій номер зайнятий, і я знаю, що ти розмовляєш з нею. Знаю, що тобі висвітило, що намагаюся додзвонитися до тебе, але ти ніяк не зреагуєш. Якщо щось важливе – мушу скинути тобі смс, а не обтяжувати тебе телефонними дзвінками.
    Продираюся крізь небо-болото до своєї гуртожитської кімнати. Вже під дверима згадую, що сусідка з хлопцем, а я мала прийти на годину пізніше. Сідаю на підлогу під дверима і чекаю. Нагадую пса. Усе, що роблю, останнім часом якесь таке віддано-псяче.
    Ти віддзвонюєш і втомлено кажеш: «Що?» Питаю, чи можна пересидіти годинку у тебе в кімнаті. Ти погоджуєшся. Цілуєш у щоку, зачиняючи за мною двері, прокручуєш ключ у замку, вмикаєш голосно музику і продовжуєш щось писати. Лягаю на твоє ліжко і дивлюся у стелю.
    «Небо липке і тягуче, наче болото…»
    Ти не реагуєш. Музика занадто голосно, то по-перше, а по-друге, ти без потреби ніколи не реагуєш на мене.
    «Ти до мене ніколи не доторкаєшся без потреби…», - продовжую свої думки. Повертаю голову і роздивляюся своє фото у тебе на тумбочці.
    На моїй тумбочці у моїй кімнаті твоє фото. І на заставці у телефоні.
    «Ти хоч іноді вчишся?» - піднімаєш голову від зошита.
    «Встигну», - недбало кидаю.
    «Як знаєш. Але я би не хотів, аби моя дівчина була двійєчницею».
    Ми разом від вересня. Зараз майже зима. На місяці то не дуже багато, але у днях – кругленька цифра.
    «Скрути музику», - прошу.
    «Не можу, бо бачили, як ти до мене заходила. Хай думають, що ми займаємося сексом».
    Звісно, хай думають.
    Але музику скручуєш, бо дзеленчить твій телефон.
    «Буду за півгодини», - кажеш ти і рвучко закриваєш зошит. – «Лишайся тут, як хочеш».
    «Ти до неї?»
    «Тебе не обходить».
    Ось я і сама. Розстеляю його ліжко і замотуюся у його ковдру. Нехай хоч його запах побуде зі мною. Притискаю коліна до грудей і реву. Десь там ти так само зараз вдихаєш її запах. Називаєш її крихіткою, розмовляєш з нею по телефону особливим голосом і по-особливому тримаєш свій мобільник. Мене ти називаєш своєю дівчиною, іноді гуляєш зі мною містом і ніколи не розмовляєш особливим голосом. І не знаєш, що я тебе люблю. Ти просто якось зайшов до моєї кімнати і спитав, чи не погодилася б я стати твоєю дівчиною. Спробувала притулитися до тебе, але ти легенько відштовхнув від себе, пояснивши, що твоєю дівчиною я буду для людей, а поза тим – нічого.
    «Не страшно, - подумала я, - ти все одно будеш моїм».
    Я мусила з’являтися з тобою на вечірках (але ти їх рідко відвідував), іноді ти забирав мене після пар і час від часу ми сиділи разом за зачиненими дверима, займаючись кожен своїми справами, ага, ще іноді ми ходили на побачення так, аби нас бачили знайомі. Тоді ти мене брав за руку і небо не нагадувало болото.
    А потім я зрозуміла, що є хтось, кого ти називаєш крихіткою і кидаєш усе, коли вона телефонує.
    «Не подобається – йди!» - коротко сказав ти.     
    А з чиєїсь кімнати виривалася пісня про те, що хтось для когось буде назавжди чиєюсь крихіткою. Дала тобі ляпаса. Але на завтра вже мило посміхалася на дні народженні твого друга, тримаючи тебе за руку.
    У неї був чоловік і дитина. Ти познайомився з нею у супермаркеті: вона не могла дістати з полички свою улюблену шоколадку і попросила тебе про допомогу. Ти простягнув їй шоколадну плитку, випадково доторкнувшись до кінчиків її пальців і до її запаху. Ви стояли і посміхалися одне одному, вона тобі дякувала, а ти переконував, що немає за що.
    «Вона одружена, - шепотів внутрішній голос, - нікуди він від тебе не подінеться, рано чи пізно з формальної дівчини перетворишся на справжню».
    Але ти дівався. Щоразу, як вона телефонувала. Ви годинами могли висіти на телефоні і їй достатньо було лише одного напівжесту чи на півслова, аби ти усе кидав і мчав до неї.
    
Напівжести, напівслова, напівтони, напів’я. І вже нічого не відчувається всередині, окрім болю та образи. У мене немає чоловіка і дітей, ти можеш вільно мене цілувати і обнімати, коли захочеш, ти можеш вільно блукати зі мною містом, але для тебе дорожчі кілька похапцем вкрадених хвилин. Не зі мною. З нею.
    Вона твоя крихітка. Я твоя дівчина. Вона плаче від того, що не може бути з тобою, я плачу від того, що з тобою. А ти? За цих кілька місяців я вже не вірю, що ти можеш бути з кимось теплим і ніжним. Я ж не бачу тебе. Лише суцільні імітації.
    Затягнула якось тебе до себе у кімнату. Роздяглася. Відштовхнув.
«Вона не дізнається».
«Але я знатиму».
Коротко і чітко. Як ти завжди розмовляєш зі мною.

Лише один раз ти плакав. Ні, не плакав. Просто щокою прокотилась сльозина і зникла.
«Тобі варто лишитися з нею».
«Ми не можемо».
«Лишайся зі мною».
«Я не можу».
«І що буде?»
«Буде вона».
Тоді ти вперше по-нормальному взяв мене за руку і по-нормальному мені сказав: «Якщо хочеш, можемо припинити цей театр. Знайди собі нормального хлопця».
«Я чекатиму».
«Не варто. Бо вона завжди буде, навіть тоді, коли її не буде у моєму житті».

Гидко, соромно, страшно. Але йду за тобою. Її будинок. Її квартира. Чи не її, але вона там. Ти виходиш за годину, не помітивши мене. Згодом вибігає вона. Ніколи її не бачила, але знаю, що то вона, бо такі усміхнені очі можуть бути лише від твоєї любові.
«Вам допомогти?» - лунає її голос.
Я і забула, що стою нерухомо, дивлячись на неї.
«Ні, дякую».
«Ви себе добре почуваєте?»
«Ні», - чомусь кажу. Котяться сльози. Мені соромно, що вона це бачить.
«Хлопець покинув? - чомусь допитується вона. – Він повернеться. До такої дівчини неможливо не повернутися».
 «Не повернеться, бо він твій!» - кричу їй в лице і тікаю.
Коли повертаюся в гуртожиток, застаю тебе у своїй кімнаті. Ти вже все знаєш. Ти трясеш мене і щось кричиш, але не чую. Відштовхую тебе. І спокійним, як у тебе, голосом прошу, аби ти залишив мою кімнату, бо не вважаю, що повинна тобі щось пояснювати, що тебе не обходить, куди я ходжу і з ким розмовляю.
Ти несподівано замовкаєш і просиш вибачення. Говорячи, що, мабуть, мусив докладніше про неї розповісти і навіть показати її фото.
Другу годину п’ємо чай. Я вже знаю про неї більше, ніж про свою сестру і найближчу подругу. Не перебиваю тебе, бо у тебе світяться очі. Ти замовкаєш сам, дивишся на годинник і схоплюєшся, бо ти мусиш зателефонувати їй і побажати доброї ночі. Тобі байдуже, чи буде ця ніч доброю для мене. Нічого. Ще трохи і ти будеш бажати доброї ночі мені.
Ти йдеш і несподівано озираєшся:
«Моя крихітка… А ти помітила, яка вона у мене гарна?»
Категорія: Літературний твір | Додав: Адмін (26.06.2012) | Автор: Дівчинка
Переглядів: 477 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 4.4/5
Всього коментарів: 4
4  
Реалістично, але сумно sad

3  
Сумно. Невже жити за принципом : терпіння і труд усе перетруть?Важко, але вибір завжди робить кожен сам, свідомо чи не свідомо. Головне пам'ятати, що кожен коваль свого щастя, водночас ніхто нікому нічого не винен. А може це банальна впертість?Просніться!

2  
Дуже добре.

1  
Емоційно, емоційно. Є декілька русизмів, але дуже життєво.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz