Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Тихий, ласкавий літній вечір. Наді мною казковий і незбагненний світ зоряного неба. У повітрі лунає музика, наче оркестр природи грає цю дивну мелодію тільки для мене. Люди, йдучи по вуличках посміхаються один до одного, наче до них прийшло пізнання, що вони не одні у світі, що їм є на кого покластися, є у кого запитати пораду чи поділитися з кимось самою великою таємницею: вони зрозуміли, що є люди, які ставляться до життя так само як і вони. І голос народу зазвучав в унісон з моїм серцем, так приємно стало на душі! Серце стало співзвучне з духовним світом, з людьми, з природою. І хочеться крикнути на весь світ «Я - щаслива!», але промовити слова не можу, адже відчуваючи терпкий щем почуття, емоції накривають мене теплою ковдрою цієї дивовижної сили… У такі моменти слів не треба, варто промовчати і просто насолодитися цією фантастичною миттю, повністю віддатися цьому нелюдському почуттю.
Тихий, ласкавий літній вечір. Небо вкрилось густими сірими хмарами, які навіюють на мене страх і відчай та вводять мою сутність у пасивний стан. У повітрі напружена тиша, що давить на мою свідомість своєю невизначеністю та лякає своєю безвихідністю. Ні один звук природи не вимовить і крихітного акорду, наче флора і фауна пішла у довгоочікуваний відпуск і вирішила забути про мене не залишивши про себе ніякої пам’ятки. Вулиці опорожніли. Люди сховались по своїм домівкам, замкнувшись в собі і увійшовши у транс – апатичний стан душі, ніби боячись цього світу, цих людей, адже люди – стадо, які ведуться на тваринні інстинкти, які не здатні відчувати ні грама емоцій, які забули що вони люди, що вони – сила. І, відгородившись від соціуму, ми переживаємо цей нелегкий період, важко вдихаючи важке повітря, йдучи через відчуття втрати пульсу, через біль та розчарування. І, подавивши в собі звіра, ми виграємо війну в наші психіці і гордо рушаємо далі по життю.
І хоч життя – мінливість (чорна смуга змінюється білою) потрібно не спокушатися успіхам, немов вони наші на вік: навіть після самої ясної погоди приходить негода. Головне не забувай, що ти – людина: сильна, незалежна, унікальна…
