Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Бачиш?.. Ти бачиш як всміхнулась ніч зірками, Зустрівши нас? Плачеш... Ти плачеш у безодні слів з думками, Що ще не час... Тиша... Лиш тиша нам уста цілує І слух п’янить. Дише... Нам дише в спину й тихо мліє Солодка мить. Жаль... І тихий жаль торкає струни почуттів. Розлуки час... Печаль... Гірка печаль загляне в душу і без слів Розлучить нас...
*** *** *** А ми з тобою були віч-на-віч; чаклунка ніч на небі запалила сотні свіч; герлянди слів звисали з наших уст; в повітрі відчувався снігу хруст. І мінус тридцять в січні...Нас грів гарячий сміх, а подихи сніжинками нам сипались до ніг... Який мороз? Нам не страшний і шквал, коли у грудях почуттів пожар!
*** *** *** Секунда щастя. Мить оцепеніння. І не втечеш ніде від почуттів. Та хоч світання принесли прозріння, за мить прожили тисячі життів. ...Але ця мить... Ця довга-довга мить... Лавина спогадів. Ораторське мовчання. Кохання плаче - прагне просто жить. Лиш привітались - вже кричить прощання. Цей голос погляду;ця ніжність у зітханні; ця біль сльози; ця розпачу усмішка... Застигла відповідь у холоді питання: "Чи можна мить продовжити хоч трішки?"
*** *** *** Ти був так близько...Ця жара щоки... Що обпекла всі ткані мого серця... Цей ніжний дотик любої руки і у очах від радості озерця... І подихи злилися в унісон. Нас притягнуло силою тяжіння... Це все пройшло як найсолодший сон. І слів вино вело нас до сп’яніння. Палкий порив. Ці пристрасні обійми, що спалахнули й згасли в одну мить. ...і знов розлука взяла мене в прийми. Всі рани кровоточать. Все болить. Відрізок часу має свій кінець. Завіса впала. Все. Бувай. The End. Та доля була ждібний кравець. Бо щастя було... На один момент. І знову курс я беру на розлуку. Ніч. Електричка в сутінках пливе. І спогад поведе мене за руку в танок думок, де мрія оживе. Та мжичка смутку зросить мою душу... Цей дощ хвилин увіхолі років розмиє мрію, що тривожить тишу моїх надій в обгордці білих днів. Малюють рейси лінію розлуки, що заповзла змією в лоно ночі. У пам’яті злетілись зради круки й покльовують надіям щирі очі.
*** *** *** Не вір словам. Вони такі зрадливі. Слова підносять тіло до мети. Але коли уста мовчать примхливі, де світло в сутінках брехливих темноти? Сказав "люблю"... І клявсь без почуттів. Фальшивий погляд, сльози і душа, і навіть ревнощі, і цей безглуздийгнів, що сам заклав в мелодію вірша. Ні. Так важко докорінно зрозуміти Які правдиві тонкощі брехні- в них може бути, що не може бути... говориш"так" відлунюється... "ні"... Прем"єра зіграна. Відбувся твій дебют. Акторський геній. Справжній майстер слова. Цим маскарадом так завів у блуд, що на моїх устах у комі мова.
*** *** *** Десь на дні мого серця серпанками Заплела дивну казку любов, Що голубить сп’янілими ранками Та насичує радістю кров. І несе нас на крилах романтики В світ казковий людських почуттів, Що із сумом не мають семантики І дарують нам радість без слів...
*** *** *** Екскурсія на дно твоїх очей аж в жилах кров застигла від речей, які я із захопленням збираю. Та все не те - я іншого шукаю... Твій голос гідом став моїх блукань, як карта лабіринтами питань; маяк у бурях моїх почуттів. Ти кажеш все...Хоча немає слів... У темноті питань душа втопилась. Куди іти?..Я знову розгубилась... В моєму серці знов припаркувався пекучий біль, що так втекти старався та на шляху захоплений в полон і з мріями голосить в унісон, сльозами зрошує так сірі дні туманом смутку заворожує як в сні.
*** *** *** Невідомість... Невідомість... Невідомість... Стала моїм другом на сьогодні. Я могла забутись, а натомість Тону в невідомості безодні. Тихий страх крадеться і проймає, Дрібним трепетом стривожує єство; Мов колиска мрія колихає... Привид снів, ти моє божество.
*** *** *** Ми розійшлись...Так плакала весна... Пронизував морозний тихий голос... "Чуєш,проснись..."- шептав зігнутий колос. Сльози лились, як лилася Десна...
І ти пішов...Розбіглися стежки... І клеїли думки розбиту чашу, Що повнила любов’ю долю нашу. На долі шов...Гладь вкрилася в смужки...
Ми знов чужі...Надворі заметілі... І не воскреснуть наші почуття... Нажаль назад немає вороття. Лиш спогади-вужі повзуть по всьому тілі...
