Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Літературний твір

Любовні зітхання
Бачиш?..
Ти бачиш як всміхнулась ніч зірками,
Зустрівши нас?
Плачеш...
Ти плачеш у безодні слів з думками,
Що ще не час...
Тиша...
Лиш тиша нам уста цілує
І слух п’янить.
Дише...
Нам дише в спину й тихо мліє
Солодка мить.
Жаль...
І тихий жаль торкає струни почуттів.
Розлуки час...
Печаль...
Гірка печаль загляне в душу і без слів
Розлучить нас...

*** *** ***
А ми з тобою були віч-на-віч;
чаклунка ніч на небі запалила сотні свіч;
герлянди слів звисали з наших уст;
в повітрі відчувався снігу хруст.
І мінус тридцять в січні...Нас грів гарячий сміх,
а подихи сніжинками нам сипались до ніг...
Який мороз? Нам не страшний і шквал,
коли у грудях почуттів пожар!

*** *** ***
Секунда щастя. Мить оцепеніння.
І не втечеш ніде від почуттів.
Та хоч світання принесли прозріння,
за мить прожили тисячі життів.
...Але ця мить... Ця довга-довга мить...
Лавина спогадів. Ораторське мовчання.
Кохання плаче - прагне просто жить.
Лиш привітались - вже кричить прощання.
Цей голос погляду;ця ніжність у зітханні;
ця біль сльози; ця розпачу усмішка...
Застигла відповідь у холоді питання:
"Чи можна мить продовжити хоч трішки?"

*** *** ***
Ти був так близько...Ця жара щоки...
Що обпекла всі ткані мого серця...
Цей ніжний дотик любої руки
і у очах від радості озерця...
І подихи злилися в унісон.
Нас притягнуло силою тяжіння...
Це все пройшло як найсолодший сон.
І слів вино вело нас до сп’яніння.
Палкий порив. Ці пристрасні обійми,
що спалахнули й згасли в одну мить.
...і знов розлука взяла мене в прийми.
Всі рани кровоточать. Все болить.
Відрізок часу має свій кінець.
Завіса впала. Все. Бувай. The End.
Та доля була ждібний кравець.
Бо щастя було... На один момент.
І знову курс я беру на розлуку.
Ніч. Електричка в сутінках пливе.
І спогад поведе мене за руку
в танок думок, де мрія оживе.
Та мжичка смутку зросить мою душу...
Цей дощ хвилин увіхолі років
розмиє мрію, що тривожить тишу
моїх надій в обгордці білих днів.
Малюють рейси лінію розлуки,
що заповзла змією в лоно ночі.
У пам’яті злетілись зради круки
й покльовують надіям щирі очі.

*** *** ***
Не вір словам. Вони такі зрадливі.
Слова підносять тіло до мети.
Але коли уста мовчать примхливі,
де світло в сутінках брехливих темноти?
Сказав "люблю"... І клявсь без почуттів.
Фальшивий погляд, сльози і душа,
і навіть ревнощі, і цей безглуздийгнів,
що сам заклав в мелодію вірша.
Ні. Так важко докорінно зрозуміти
Які правдиві тонкощі брехні-
в них може бути, що не може бути...
говориш"так" відлунюється... "ні"...
Прем"єра зіграна. Відбувся твій дебют.
Акторський геній. Справжній майстер слова.
Цим маскарадом так завів у блуд,
що на моїх устах у комі мова.

*** *** ***
Десь на дні мого серця серпанками
Заплела дивну казку любов,
Що голубить сп’янілими ранками
Та насичує радістю кров.
І несе нас на крилах романтики
В світ казковий людських почуттів,
Що із сумом не мають семантики
І дарують нам радість без слів...

*** *** ***
Екскурсія на дно твоїх очей
аж в жилах кров застигла від речей,
які я із захопленням збираю.
Та все не те - я іншого шукаю...
Твій голос гідом став моїх блукань,
як карта лабіринтами питань;
маяк у бурях моїх почуттів.
Ти кажеш все...Хоча немає слів...
У темноті питань душа втопилась.
Куди іти?..Я знову розгубилась...
В моєму серці знов припаркувався
пекучий біль, що так втекти старався
та на шляху захоплений в полон
і з мріями голосить в унісон,
сльозами зрошує так сірі дні
туманом смутку заворожує як в сні.

*** *** ***
Невідомість...
Невідомість...
Невідомість...
Стала моїм другом на сьогодні.
Я могла забутись, а натомість
Тону в невідомості безодні.
Тихий страх крадеться і проймає,
Дрібним трепетом стривожує єство;
Мов колиска мрія колихає...
Привид снів, ти моє божество.

*** *** ***
Ми розійшлись...Так плакала весна...
Пронизував морозний тихий голос...
"Чуєш,проснись..."- шептав зігнутий колос.
Сльози лились, як лилася Десна...

І ти пішов...Розбіглися стежки...
І клеїли думки розбиту чашу,
Що повнила любов’ю долю нашу.
На долі шов...Гладь вкрилася в смужки...

Ми знов чужі...Надворі заметілі...
І не воскреснуть наші почуття...
Нажаль назад немає вороття.
Лиш спогади-вужі повзуть по всьому тілі...
Категорія: Літературний твір | Додав: таня (27.09.2012) | Автор: таня
Переглядів: 339 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz