Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Літературний твір

Різдвяна ніч
Тієї пізньої ночі в будинку на тридцять із гаком квартир тільки в одній світилось і не було місця сну. До ранку було ще далеко, сяяв повний місяць, на нього гарчали дворові собаки. Стояла зима, несніжна й доволі привітлива. Тієї ночі у тихій місцевості, на окраїні міста нічне життя не вирувало. Здавалось, все поринуло в сплячку. Здавалося, б, все…Та чи темрява підібрала завузьку перину, чи ніч не змогла знайти більше подушок, крізь віконця того самотнього помешкання проливалось яскраве світло.
Ошатно прибрана кімната, журнальний столик, ялинка в кутку. І м’який диван, на якому сиділа дівчина років двадцяти. В руках вона тримала фотографію молодого хлопця, на вигляд – її ровесника. Проводила руками по контурам обличчя, по губам. І раз у раз зітхала, то притискала фото до грудей, заплющивши очі, то відіймала і знову дивилась. Врешті встала, підійшла до вікна, глянула униз.
Вже кілька днів Оля не може заснути. Сама не знає, чому. Точніше, знає…та не хоче сама собі в цьому зізнаватись. Лиш підозрює, що хтось думає про неї перед сном. Хтось потребує бути поряд з нею. Це не той молодий хлопець із фото. Можливо, він теж думає про неї зараз. Та коли вони зустрічаються, Оля цього не відчуває. Вже немає тієї теплоти почуттів, що була раніше. Залишись хороші спогади, що тримаюся в пам’яті і не дають можливості повністю порвати з минулим. Дівчині вже починає здаватись, що і вона не любить його. Пройшло все якось саме по собі, вивітрилось із душі. І час розставив всі крапки над «і». Вони провели разом новорічну ніч, та вперше за останній час Оля почала відчувати, що Павло не для неї. Він не той. Він просто не той.
І тепер якась невідома сила заволоділа її свідомістю. Так, це фантастика, скажете ви, і додасте, що такого не буває. От тільки Олі в той момент так не здавалось. Навколо так і витало відчуття, що хтось іде до неї, пробирається крізь снігові заметілі чи сипучі піски. Спраглий, сідає перепочити, робить ковток води, витирає піт із чола. Згодом підіймається і далі продовжує рух. І цей хтось мов просить, та ні, благає – щоб повірила щирим намірам, щоб дочекалась його. Бо якщо не буде чекати, то впаде він посеред пустелі…і просто заплаче від немочі. А поки його чекають, доти є сили йти.
Це відчуття, і тільки це не дає заснути не першу ніч. Невдовзі Різдво. Магічний час народження Христа. Можливо, тоді дівчина отримає відповіді на свої запитання? Хтозна. Буде видно…

***

Різдвяного вечора Оля поверталась додому з роботи і побачила біля зупинки маршрутного таксі натовп людей, які схвильовано юрмились навколо чогось. Вона підійшла ближче, пройшла в середину і спочатку відсахнулась від побаченого. На дорозі лежав чоловік, в спортивному спорядженні, важко дихав і ніяк не міг підвестись. Хтось сказав, що вже викликав швидку.
–Дайте пройти, будь-ласка, я сама медик, – дівчина присіла біля чоловіка, витягнула із сумки шприци та уколи. Завжди носила їх на всякий випадок. Зробила ін’єкцію, тим часом приїхала швидка. Чоловік вдячно поглянув на Олю, поворушив губами, щоб щось сказати, та не було сил. Дівчина сіла в «карету» разом із ним. Незнайомця поклали в реанімацію, у нього при собі не було жодних документів. За всіма аналізами, у нього було перевиснаження. Оля вирішила залишитись із ним. Під дією ліків стан чоловіка мав би швидко покращати.
Через кілька годин його перевели в палату. Коли дівчина зайшла туди, він уже сидів на ліжку.
–Ні-ні-ні, лежіть, не вставайте, вам не можна, ви що, – дівчина протестуюче підняла руку.
Той посміхнувся.
–Та ні, спасибі за турботу, мені вже краще. Справді.
–Але ж…але ж…що з вами трапилось?
–Ех… навіть, якби я розповів, ти б усе одно не повірила. До речі, як тебе звуть? Хочу знати ім’я людини, яка мені допомогла.
–Не варто…це моя робота, я сама лікар. А звати Оля.
–Оля, кажеш? А я Рустем. Родом із Криму, – відповів чоловік.
–І як ви тут опинились, у Львові?
–Так я ж кажу, краще не розповідатиму. Не повіриш…
–Цікаво все ж…розкажіть.
–Ну добре. Розповім, якщо просиш. Тільки дай обіцянку не дивуватись.
–Хм…я подумаю, – посміхнулась дівчина.
–Починалось все так…в одній із газет місцевих прочитав я таке оголошення «Незаміжня дівчина, 19 липня 1987 року народження, шукаю супутника життя. Неважливо, який в нього матеріальний стан, якого він зросту, скільки в нього вищих освіт – дві чи ні одної, чи палить він, чи ні. Всього, що хотітиму від нього, лиш крихта – щоб я сподобалось йому. І щоб любив». І далі наводилась адреса, місце проживання. Зачепив мене цей текст. Ніде нічого подібного не зустрічав. На певний час забув про нього, та згодом зрозумів, що нічого не забув. Тож взяв свою машину і вирішив поїхати у Львів, там, де вона живе. По дорозі, поки їхав, спустило колесо. Коли вийшов, напали на мене, побили і пограбували. Було це в селі десь під Києвом. Грошей не залишилось, телефон забрали, на ніч ніхто не хотів приймати, та й допомогти чимось особливо, теж. Боялись, напевно. Та я розумію. І машину забрали, от. Залишилось на вибір два варіанти – або продовжувати подорож, або подзвонити додому, хай по мене хтось приїде, й забере. Вибрав перший. Іти до кінця. Щось підказувало, що це випробування – не просто так. Адже ніщо хороше і справді вартісне не приходить так просто в руки, правда ж? От так за кілька днів і дійшов я сюди. Поки йшов, тримався, а коли прийшов до міста, вже підкосились ноги і далі йти не міг. Отака історія…
Коли Оля приготувалась слухати це оповідання, ніщо не віщувало такого його продовження. А після слів «Незаміжня дівчина, 19 липня 1987 року народження, шукаю супутника життя…» все поплило перед очима, закрутилась голова, і голос Рустема тепер долинав, наче з іншої кімнати…
Це вона написала таке оголошення. І згодом забула. Це до неї їхав через всю країну Рустем. Це він подумки прохав її підтримувати його, щоб вистачило сил добратися до неї. Це відчуття того, що хтось далеко бореться за неї, за ту, яку ще ні разу не бачив в очі, не давало дівчині спати ночами. Тепер все стало на свої місця.
Оля приголомшено дивилась на Рустема. А той підвівся, обійняв її і мовив:
–Спасибі тобі, що допомогла мені, незнайомій людині, не побоялась. Ти дуже хороша і мила. Небагато таких. Я тебе не забуду. А зараз, поки ще є сили, вирушаю далі. Хочу все ж побачити ту, до якої йшов.
–Рустеме….зачекай, будь-ласка, –Оля відчувала, як шалено стукотить серце, як перехоплює подих від того, що сталось, і в що не вірилось. –Зачекай, прошу. Річ в тім….річ в тім, що, – і тут вона зімліла. Рустем підхопив її на руки стривожено запитав:
–Олю, що сталось? Олю, тобі погано? Скажи щось! Олю!
Та відкрила очі.
–Річ в тім, що ця дівчина, яку ти шукаєш...це я. І оголошення моє. Там, в сумочці, мій паспорт з місцем прописки. Якщо пригадуєш, в оголошенні його я вказувала.
Рустем здивовано відкрив її сумку, знайшов паспорт, розгорнув його. І не повірив власним очам. Та довелось. Адже мрії і для того мріями, щоб здійснюватись. Особливо в Різдвяну ніч…
Категорія: Літературний твір | Додав: Nestor1988 (26.07.2012) | Автор: Nestor1988
Переглядів: 1510 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Гарний твір,оптимістичний.Відомо,що думка матеріальна,тому мрії збуваються,а ще й в особливу Різдвяну ніч... smile

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz