Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Літературний твір

Вечір. Рояль. Думки...
Вечір. В кімнаті темно. Рояль. Кладу праву руку на клавішу. Плавно приєднується ліва. Звучить безглуздий набір звуків. Ні, це не те… Закидаю голову назад. Тяжко вдихаю холодне повітря в кімнаті. Зариваю очі. Пальці на клавішах. Знайомі звуки, знайома тиша… знайомі думки. Вони заполонили мою голову, вони пожирають мене із середини, вони мене погублять. Думка раз, думка два, думка три. Ніякого спокою. Безкінечно. Безглуздо. Невчасно.

Стоп! Де я? Що зі мною? Так, спокійно. Сльоза з’явилась на лиці, ком у горлі, тяжкі подихи. Ні, тільки не ці спогади. Ні, досить! Прошу, зупиніться! Я задихаюся, з мене досить, мені набридли ці думки! Ти, ти, лиш ти в думках! Думка раз, думка два, думка три. Ніякого спокою. Безкінечно. Безглуздо. Невчасно.

Чому ти? Ми як дві паралелі, які ніколи не пересікаються, два різні полюси: ти – північ, а я – південь, ти живеш шумними компаніями і алкоголем, а я своїм особливим світом…
Але саме до тебе я прив’язана по-особливому… Тепло твоїх рук, які гріють не тільки мої холодні долоні, а і чисте крижане серце… Знову з тобою, знову почуття ейфорії, знову моральне задоволення і крапелька щастя. Тебе не має, тоді самотність, сум, апатія і відсутність кольорів. А так хочеться розмалювати цей дурнуватий світ, зеленими, червоними, жовтими фарбами, але маленькими мазками, щоб всім дісталось щастя і радість.

А ми все зустрічаємося, розходимося. Думаємо, забуваємо. Любимо, ненавидимо. Плачемо, сміємося. Дивимося, відвертаємося від очей. А сенс? Зустрівши когось особливого ми закохуємося по вуха. Для когось це відбувається швидкоплинно, хтось страждає роками, а хтось пов'язує залишок життя з цією людиною. А я? Я просто побачила тебе і серце замерло, але через секунду воно шалено помчалось галопом. Але куди?

Я вважала, що знайшла Свою Людину..:
Того, хто додасть щось шалене та безумне в моє життя…
Того, хто здатний не просто зробити так, щоб я посміхнулась, але і наповнити моє життя тим неповторним світлом, ніжністю і теплом, відчуттям спокою і надійності, любові і пристрасті…
Того, чий голос я б дізналась серед мільйона людей. Голос, який пестить мою душу своїми нотами довіри та мужнім чоловічим баритоном. Голос, якого я дійсно потребую…
Того, очі якого заворожують мене. О, ці ніжні карі очі! Не шоколад, не карамель, а кольору віскі, глянувши в які я б побачила вічність…
Того, чию посмішку я змогла би полюбити. Яка дарувала б мені радість, почуття довіри, щастя, почуття, якого я не відчуваю зараз…
Того, хто б своєю присутністю дарував надію, надію на щастя, надію на любов, надію на ідеальне життя, на ідеальних людей…
Того, з ким би навіть не хотілось думати про швидкоплинність та несправедливість життя, про його безглуздість, буденність, трудність та монотонність…
Того, чия мрія стане і моєю мрією і тоді я би почала реалізацію твоєї фантазії, твоєї дивної химери, нездійсненної утопії, адже щасливий ти – щаслива я, посміхаєшся ти – посміхаюсь я…
Того, хто подарує мені час, швидкоплинний, згасаючий з моментальною швидкістю час, такий потрібний, бажаний, нагальний, зовсім не лікуючий час…

Але я помилилась… Життя нас роз’єднало, ти не моя людина, а я не твоя. Я щаслива. (Відвернулась, заплакала… )Адже життя – гра: з тобою проводять час, тобі роблять компліменти, з тобою дружать, грають, сміються, обнімають, цілують, захоплюються тобою, довіряють тобі секрети, а потім просто кидають, відрікаються від тебе. Страждаємо, відчуваємо біль, катування, прикрість, журбу, малюємо імена на вікнах, плачемо в подушку ночами…

Наводити приклади можна мільйони. Порада: не слухайте ніколи нікого, хто б це не був. Слухайте серце, будь-ласка. І не допускайте помилок. Якщо кохаєте когось, просто скажіть про свої почуття. Незважаючи ні на що і ні на кого… будьте чесними з об’єктом своєї любові, а головне, будьте чесним із самим собою. Можливо і я колись від вас так навчусь...
Категорія: Літературний твір | Додав: Шедевр (27.07.2012) | Автор: Реквієм за мрією
Переглядів: 227 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 1
1  
Протилежності притягуються...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz