Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Літературний твір

Вірші
      Місто (вальс)
Гуляю улюбленим містом -
Яке воно рідне мені!
Я не володію тим хистом –
Про нього складати пісні.

Простими скажу вам словами,
І місту, і людям скажу:
Люблю вас, люблю до нестями
Любов цю в душі бережу.

І де б не блукав я світами,
В яких би краях не бував –
Я місто з ріки берегами
У серці своїм зберігав.

Простими скажу вам словами …

Гуляю вечірнім я містом
Воно - найрідніше мені
Тут сяють вогні, мов намисто.
Тут люди живуть чарівні

Простими скажу вам словами …

Вже спить зачароване місто,
Пливе крізь років мережу
Майдани і вулиці чисті
У пам’яті я збережу

Простими скажу вам словами …
 

       Сумне
Життя прожив – мов полем прокотивсь,
Не залишивши й сліду за собою
Бо навесні не дуже і журивсь
Ні оранкою,ні сівбою…

В забавах літо промайнуло –
Веселе й сонячне було,
Та в серпні – холодком війнуло
І тихо в вирій відпливло…

Вже осінь золота прийшла
До сиротини  - хати
Але такі мої жнива,
Що нічого й збирати …

Взимі снігами замело
Осиротіле поле…
Немов на світі й не було
Мене ніколи…

    Здалека світить Місяць нам
Здалека світить місяць нам,
Мов золотий бокал.
Хоча зблизька побачиш там
Лиш чорних скель овал.

Легесенька твоя хода.
На усміх твій – молюсь.
Одна лиш в мене є біда:
До тебе підійти – боюсь

На твою усмішку молюсь –
Ти з нею чарівна.
Та ближче підійти боюсь
Бо все це - лиш мана.
 

      Не забувай
Відходжу я. Прощай, прощай
Далекий ліс, зелений гай
І ти коханая, прощай
Мене забудеш ти. Нехай
Ти лиш любов не забувай.
     Й тоді у снах відчуєш знов
     І шепіт хвилі й сум дібров
    Й стрічання першого красу
    І ночі літньої росу,
    Що обпікала босі ноги
    І поцілунки до знемоги
    Й сльозу, що обпекла щоку
    Й скотилась тихо на руку
    Коли прощались ми з тобою
    Над річки бистрої водою…

Мене забудеш ти. Нехай!
Ти лиш любов не забувай.

 

         Останній дзвінок
Останній дзвоник продзвенів й затих поволі
І нагадав він нам усім роки у школі.
Роки, що проминули тут, забути трудно –
Було цікаво нам завжди, й ніколи – нудно.

Згадаймо,як у перший клас прийшли з батьками,
Як школа зустрічала нас з учителями,
Як першачками ми взялись усі за руки,
Як вчителі нас повели у світ науки .

Як тут у дружбі всі жили й що витворяли,
Як тут мужніли ми й росли, дорослі стали.
Ми вдячні нашим вчителям разом з батьками
За те, що всі роки шкільні ви були з нами.

Колись постаріємось ми, проте ніколи.
Допоки будемо людьми – не зрадим школи
І де б  в світах не довелось нам побувати -
Останній дзвоник наш шкільний буде звучати.

В житті дороги розведуть нас в різні боки,
Та не забудемо  шкільні ми перші кроки
Шкільним подвір’ям ми пройдем прощальне коло,
Та ми повернемось не раз до тебе,школо.

Останній дзвоник продзвенів й затих поволі…
 


         Зима
Вчора з листям ви були,
А сьогодні – голі.
Вітри буйні прогули –
Ви скорились долі.

Гілля чорне догори
Простягли, мов руки
Стоїте ви навкруги
Символом розлуки

Скоро снігом замете
Ваше віття голе.
Зникне сонце золоте,
Опустіє поле.

Хижий вітер обламає
Не одну гіллю…
Хуртовина замітає
Неживу ріллю…
 

                     Сповідь
Пробач за все, чого не встиг зробити
І не забудь все те, що я зробити зміг
Ще довго барабан наш мав би бити,
 Та так раптово він чомусь затих.

Тебе не міг ніколи зрозуміти
І твої болі не будили співчуття.
Все це було і ніде правди діти -
Я змарнував усе твоє життя

Дай мені шане! І я ним скористаюсь
Хоча в минуле і немає вороття
В усіх своїх гріхах тобі покаюсь
Й віддам тобі всі свої почуття

Любив тебе й продовжую любити
Ти є окрасою всього мого життя
Заради цього варт на світі жити
І перед цим безвладне забуття.
 

   У вас – своє життя
У вас – своє життя.
І я, мов перешкода,
На вашому шляху не стану
І ваших сподівань і мрій
Не перекреслю
   Я цього не бажав
   І думати про це не смів
   В дні сірі смутку і жалю.
   Вже вас немає поряд…
   Залишились мені лиш спогади
  Про райські ті години
  Коли ми були разом…
  О, світе ясний мій!
  Готовий я померти
  За ті в раю хвилини
  Що їх не повернуть
  Мені, на жаль, ніколи…

У вас – своє життя.
 


    Ми з тобою знайомі вже тисячу років

Ми з тобою знайомі вже тисячу років
Не згасає з роками до тебе кохання
Як й колись я вслухаюсь у музику кроків
Як й раніш є нестерпним для мене чеканням

Хай щоднини до тебе всміхається літо
Хай твій серпень ще довго не змінює вересень
Хай теплом зігрівають тебе наші діти
Хай онук нагадає тобі про твій березень

День сьогодні погідний такий – як ніколи
Ти прощатися з ним зачекай, підожди
Глянь який світ прекрасний, чудовий навколо
 Хай для тебе так буде і нині й завжди.






      День народження

Ще один прожитий рік
Я провів сьогодні
Я вже сивий чоловік
Дні пройшли погодні

І хоч сутінки сумні
Просяться до хати
Та не хочеться мені
В душу їх пускати

То ж накрию я на стіл
Друзів почастую
Смуток з радістю навпіл
Я в цей день відчую.
 

     Купальська ніч
Короткі ночі в цій порі
Але такі чудові:
Яскраві зорі – угорі
Земля – в траві шовковій.

Природа кличе до життя,
До радощів, до співу.
В думках – найкращі почуття,
Й немає в серці гніву.

Пташки щебечуть про любов.
На небі – ані хмари
Душа звільнилась від оков,
Навколо – ночі чари.

Купальська ніч – вона така,
Від вечора до рання –
Немов вино,вона п’янка,
Відкрита для кохання.

А ніч цю змінить новий день,
Прекрасний і святковий.
В нім буде місце для пісень,
Для щастя, для любові.

І з днів таких нехай життя
Усе наше складеться.
Щасливого нам майбуття,
Й в усьому хай ведеться.
 

    Життя прожить –  не поле перейти!
Життя прожить – не поле перейти!
Старанно мусиш поле те орати,
Садити, сіяти, врожай збирати,
Щоб міг чогось в житті ти досягти.
Життя прожить – не поле перейти

Життя прожить – не поле перейти!
Тут будеш і знаходити й втрачати
Тут будуть будні, буде тут і свято -
Поки досягнеш світлої мети.
Життя прожить – не поле перейти.

Життя прожить – не поле перейти!
Тут будеш брати, будеш й віддавати
Любити будеш, будеш і страждати,
Але ніколи не здавайся ти.
Життя прожить – не поле перейти.

Життя прожить – не поле перейти!
Чи хижу маєш ,чи зведеш палати,
Чи бідним будеш, чи будеш багатим -
Ти будь господарем своєї хати.
Життя прожить – не поле перейти.

Життя прожить – не поле перейти!
Коли ти усвідомиш  це мій брате,
Тоді і внукам зможеш ти сказати:
Життя прожить – не поле перейти!
Життя прожить – не поле перейти…
 


   Скільки лапок у кота
От задача непроста -
Скільки лапок у кота?
Ліві – дві і праві – дві
Два передні й задні дві…
Закрутилось в голові.

Котик став їх додавати -
Вийшло трохи забагато.
Як взимі їх всіх взувати?
Де взуття стільки набрати?

Мати котика втішає,
Рахувати помагає:
« Та не плач ти, мій синок,
Візьми краще чобіток
Та взувай на кожну ніжку.»

Пововтузився він трішки,
Лапку кожну свою взув,
Заспокоївся й заснув.

А поки наш котик спить,
Можна, дітки, полічить
Черевички у кота -
Від голівки й до хвоста.

Ох задачка непроста –
Скільки лапок у кота?
 

        Великдень
Великий День до нас ступає,
Весна виборює права.
Вже веселіше сонце сяє
І зеленіє вже трава.

Подекуди ще сніг лежить,
Та силу вже зима втрачає.
Вже фосою струмок біжить
Й вода на річці лід ламає.

І все навколо оживає,
Природа будиться від сну,
Весна серця всім  зігріває,
Плекають думку всі одну:

"Вже скоро пропадуть сніги
І водами збіжать у ріки -
Кінець зимової нудьги
Віднині буде так навіки”

Вже Великодні дзвони б’ють,
Народ скликаючи до храму.
До церкви люди радо йдуть,
Минаючи широко браму.

Веселі й радісні усі –
Жінки,чоловіки,стареча
Тут постають у всій красі.
Малеча весело щебече.

Навколо церкви – люду море
Святковий настрій тут у всіх.
Забулися біда і горе,
Пропали, мов торішній сніг.

В Великий День  народ радіє:
В Святе Христове Воскресіння
Всі свої заповітні мрії
Вкладає у своє спасіння.

 


             Життя - мов зошит
Життя – мов зошит. Сторінки – роки
Заповнюємо ми рядками – днями.
Рядки – цей витвір вправної руки,
Розкажуть, що було й що буде з нами.

В рядках – слова,письменства вартові,
Дужки, лапки і знаки запитання
В них закарбовані думки живі
Любов, надії та розчарування.

У слові – декілька малих складів,
Немов цеглинок в надміцній будові.
І простояти протягом віків
Вони в словах завжди напоготові

А ще є звуки – голосні й не дуже
Вони утворюють гармонію в словах
Це пам’ятати мусимо, мій друже,
Бо вимовлене слово - то не птах

Якого можна в клітку повернути,
Або й він сам повернеться туди
Як змерзне, зголодніє чи забутий
В житті зазнає іншої біди.

Шануймо ж, браття, кожен звук і слово,
Як Богом даний скарб,як сіль життя.
Бо зошита не перепишеш знову
Й без мови ми не маєм майбуття.

 

      Всі мої роки у сум перелиті.
Стежки дитинства туманами вкриті,
Юність в далекому бродить гаю.
Всі мої роки у сум перелиті -
Осінь тепер зустрічаю свою.

Осене, осене - ти золотиста,
Осене,осене – ти золота.
Ти нам даруєш калини намисто,
Ти прикрашаєш минулі літа.

В небі палає зоря промениста,
Промінь останній на землю кида.
Тиша навколо така урочиста,
Ніченька темна в вікно загляда.

Ніченька темна панує у хаті,
Місяця човник по небу пливе.
Тіні дерев за вікном волохаті,
Стало до ранку усе неживе.

Ніченька темна триває не вічно,
Вранішнє сонце на небі встає ,
Сонячних променів світло магічне
Світові силу життя надає .

Сонце піднеслось над річкою й садом,
Щедро проміння своє роздає.
Не відчуваєш тих літ, що позаду,
Знов усміхається серце моє.

Осене, осене - ти золотиста,
Осене,осене – ти золота.
Йде за тобою весна зелен – листа
І не кінчаються наші літа.

Категорія: Літературний твір | Додав: Адмін (01.10.2012) | Автор: LEV
Переглядів: 549 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz