Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Був прохолодний осінній ранок. Сонце тільки-но почало прокидатися. Густий туман покрив озеро оксамитовою пеленою, яка захищала його від холоду. Дерева, одягнуті в жовтувато-коричневі шати, тріпотіли своїми листочками при кожному подиху крижаного вітру. Максим любив бігати в таку ранню пору. Його приваблювало озеро, яке своїми хвилями заспокоювало та розслабляло. Напевно, спортом хлопець займався не заради здоров’я, бо ніяк не міг позбутися шкідливих звичок. Біг знімав з нього напругу, та і юнакові все частіше хотілося усамітнитися. Озеро знаходилося за межами мегаполісу, у прекрасному місці, подалі від асфальту, машин та людей. Зусібіч воно було захищене деревами. Саме це створювало атмосферу спокою та затишку. Сюди не доносився гул машин, гомін збентежених жителів. Здавалося, його величність Час втрачав свою владу на цій території. Озеро, однак, дарувало йому не лише спокій. Воно повертало його в минуле. Спогади… Останнім часом Максим жив тільки ними. Саме водойма подарувала хлопцеві найбільшу радість та найсильніше горе. Бігаючи по вузькій стежці, Максим постійно згадував зустріч з Олесею. Вона увірвалася в його життя проблиском світла, променем надії. Дівчина докорінно змінила хлопця. Олеся подарувала йому віру у краще майбутнє. Вони познайомилися саме тут, на озері. Одного літнього дня, коли увесь пляж був заповнений тисячами людей, Олеся та Максим зустрілися. Вони побачили один одного - і між ними пробігла іскорка любові. Їхні почуття були дуже сильні. Пара багато часу проводила разом, та їм було його замало. Олеся хотіла, щоб у добі було 36 годин. Вона була готова присвятити їх усіх Максимові. Хлопець розумів, що більше нікого так не покохає, як своє маленьке дівчисько, тому вирішив йому освідчитися. …Цей ранок видався для них неспокійним. Чомусь вони сварилися та лаяли одне одного. Максим поспішав на свою роботу. Вони домовилися зустрітися на озері ввечері, на тому ж місці, де вперше побачились. День промайнув надзвичайно швидко. Переглядаючи купу звітів, договорів та накладних, Максим не помітив, як наблизилася шоста година вечора. Він хутко зібрав свої речі, вскочив у машину та, купивши розкішний букет червоних троянд, помчався до Неї – єдиної, коханої, яка любить лише його. Олеся вже давно сиділа на одній із лавочок, зроблених ще за Союзу. Вона чекала на Нього, а серце тихо вистукувало якусь тривогу. Раптом дівчина почула страшенний крик – так взивати може лише та людина, яка дійсно перебуває у небезпеці. Цей лемент доторкався до найпотаємніших струн душі Олесі. Вона, не вагаючись, кинулася на допомогу, коли дівчина прибігла до місця, з якого лунали прохання про порятунок, то побачила, що в озері потопає маленький хлопчик. Олеся зняла своє взуття та без усіляких сумнівів полізла у воду… Очевидці розказали Максимові, що його кохана здійснила справді героїчний вчинок – врятувала дитину, хоча й сама поплатилася життям. Думки розривали його душу. «Ні,це не правда,моя Олеся не померла!» . Хлопець кричав, плакав, благав дівчину прокинутися, та його зусилля були марні. Він упав на коліна біля холодного тіла. У правій руці Максим тримав букет її улюблених червоних троянд, а в лівому кулаці юнак стискав обручку. Саме сьогодні, в цей літній вечір, хлопець хотів навіки зробити її своєю. …Максим біг по доріжці, а якась дивна сила притягувала його до місця, де втратив кохану. Юнак підійшов туди, присів на березі і довго думав. Раптом хлопець відчув сильний подув крижаного вітру, який пронизав його єство. Ліворуч Максим побачив Олесю. Йому стало тепло на душі, зникли всі проблеми. Він просто дивився на свою кохану. Максимові здалося, що вони ніколи і не розлучалися. Закохані довго про щось розмовляли. Наостанок дівчина сказала: «Я завжди кохатиму тебе, а ти не живи лише минулим. Подумай про майбутнє: воно буде світлим та безхмарним. Обіцяю. Розпочни усе спочатку, а я буду твоїм ангелом та охоронятиму тебе з небес.» Максим прокинувся і зрозумів,що насправді не розмовляв з Олесею, однак на душі стало якось спокійніше. Хлопцеві здалося, що й справді хтось захищає його. За звичкою він простягнув руку до подушки, яка ще й досі пахла дівчиною, щоб обійняти її. Коли юнак підвів голову, то побачив, що біля нього лежали три білосніжні пір’їни – залишки ангельських крил…
