Я люблю тебе! Чуєш?
Моя Ніколетто, принцесо,
Всі мої обіцянки на вічно не досказані ще,
А так мало вина в моєму бокалі.
І для мене напевно, уже нічого не треба,
По моїй щоці так незграбно,
Бо вперше ллють сльози.
Зрозумій, я не можу без тебе!
Помилився століттям хтось,
Ми народжені в час, коли
Не можна кохати, лиш палити,
Як листя осіннє, всі почуття  до тла.
Я вбачаю в тобі сенс життя,
Моя дорога ти, я зламаю себе,
Я зламаю всі принципи,
Вип’єм за нас до дна!
Я вже знаю напевне,
Кожен жест твій граційний,
Що малює твоє ж обличчя.
І по кожному з них я вичитую
Всю тебе, всі твої почуття.
Лиш сьогодні для мене ти загадка,
Я німію, розумію, що зараз
Ти вирішиш наше обох життя.
Все таке очевидне - не зрозуміле ,
Не мовчи! Хоч скажи залишитись чи йти?
Мабуть, ти німа через запах квіткових ефірів,
Що захоплює подих й слова вириває твої,
Хоч напевно на краще
Усі недосказані репліки ,
Попередні твої слова розчиняю, як дим,
Ти для мене живеш, не згортай
Моє серце у клаптики, як папір,
Бо навряд чи назад розімнеш.



Я кохаю тебе, але Едвіен
Не для нас ця безглузда затія.
Ми пропадемо разом,
Нас викреслять з світу й що далі?
Куди нас обох занесе?
Раз кохаємо - значить навіки.
Раз живемо - потрібно
Звертати з кривої дороги і далі йти.
І ніхто так не винний, як ми з тобою обоє,
Бо не можемо раду свої почуттям знайти.
Від кохання ніякої користі,
Ліків чи зброї, тільки муки...
Так скажи, ще довго терпіти мені?
Знов розсіється день у твоєму єдиному погляді,
Хоч з тобою буденність - не казка, та мить,
Коли разом ми - поламає
Всі годинники в домі
І наступить знову цей вечір,
Щось у грудях ще досі щемить.
Не шукаємо виправдань,
І втрачаємо, значить втрачаємо
По безглуздій причині чи без.
Без прощання ось так можливо, навіки відчалюєм
І не знати  коли нас доля зведе.
Запали феєрверки, давай подуріємо,
Саме в цю ніч! Сьогодні! Взірвемо весь світ!
Поламаєм всі принципи,
Втнемо саму безглузду затію,
Не зважай ні на що, ні на кого,
Я думаю Бог нам простить.