Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Просто це так важливо поринути в твоє небо, рентгеном зняти серцевину твоєї свідомості, яка чомусь наповнена такою нудьгою до цього зім’ятого світу, де вже не раз ступав ти і я, і знову ти і я, ніяких ми! Бо це фальшива фраза… Тому повертаюсь краще до неба.
Важливо в цю мить не розбити хмарини з відблиском чиєїсь оксамитової мрії, яка мов цукор п’янка й солодка, як вермут червоний… бо ти не зможеш жити без своїх грандіозних планів, які вже день за днем я руйную навмисно, щоб ти підійшов з необдуманим рішенням накричати й так тихо, практично пошепки сказав: «Повертайся до мене», а я знітившись та обдумуючи кожне сказане слово, відтворюючи в пам’яті придумані мною діалоги, в яких ти без сумніву вставляєш не правильні репліки, намагаючись спинити власний гнів й покалічене серце так рішуче промовлю : «Не знаю». А тоді я додам : «Ну що? Не чекав такої сміливості?» І за цими словами піде ще ряд нудних діалогів про нас, мої сльози, істерики і безнадійна можливість все виправити.
Жаль, що ти не хірург тоді б може…можливо провів би сотні операцій на серці, зашив би всі тріщини, з’єднав би ті клапани, що породжують почуття до тебе. Саме вони не дають любити, я ж хочу, чесно!
Ще пройде маса днів, годин чи хвилин, які не летять безупинно з тобою, та для мене тепер людино дні і хвилини - це умовні, нікому не потрібні величини, бо в мене свій день і своя ніч - все виключно для себе.
Я завжди мріяла дивитись із неба на небо, це краще чим бути там, у низу і думати куди попадемо. Цю ідилію завжди порушуєш тільки ти і давай наш союз хоч якось назвемо: ти ангел - я демон, я ангел - ти демон. Хоч це не важливо, я згідна лиш з другим варіантом, то тим більше, що ти забув на небі? І контракти ніякі з тобою я не підпишу, навіть, якщо ми прості смертні, навіть, якщо хтось із нас любить. Повір таке життя не для мене.
Спуститись на землю для того, щоб просто жити, кохати, радіти…
Й підкорятись твоїм безглуздим законам?
Одружитись на тобі й ось так існувати?
Щоб доказував ти мені хто тут господар?
Коханий, навіщо?
Ти завжди пам’ятай, що керують не гроші, не влада, а жінка, та, що тихо сидить на кухні і варить вечерю. Так, розумію, це звісно казки для тебе, але я не маю бажання змагатись в дуелі.
Такщо краще припинемо всі балачки й погасимо зорі, щоб люди хоч трошки побули на одинці з собою, потрібно їм часу помислити. Та й ти вже достатньо випив душі із мене, краще б крові, ти чуєш?
Гасимо зорі. На цій не мінорній ноті навряд чи заснемо. Мені так важливо знову зранку поринути в твоє небо.
