Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Підозріле сонце.. розкувойджене волосся зміюко звивалось по підвіконню . здавалось,що небо вже не таке ,як було до того…. Сонце,його проміння втрачало насиченість…. Без жодних почуттів я стояла як манекен,продовжувала ненаситно кусати повітря… крок.. два.. і я над прірвою грішна… - вагаюсь: чи послати все під три чорти і продати душу дияволу.. чи все ж вірити ,що Бог - милосердний і зглянеться над нікчемною мурахою без клаптику серця і краплі прозорої совісті……. Душа пускала грайливих сонячних зайчиків,а пошматоване серце вбирало весь непотріб… ненаситна губка… чесно? Хотілось,саме в той момент просто померти.. нікому нічого не сказавши.. спалахнуло бажання одразу вмерти ……. І так кортіло засадити собі ножа в груди. І ,просто лежати в ямі з почуттям виконаного обов*язку .. шум..гамір..неспокій… та все ж бралась настроювати струни на скрипці терпіння….. вони рвались… руки сходили кров*ю….. втрата великої кількості рідини ,що забезпечувала вологість моїм сухим думкам… небо впало на землю…розбилось на дрібні скельця… задзвеніло… скрикнуло і віддало душу Всевишньому… кам*яне обличчя вкривалось сирістю та байдужістю.. холод проймав до кісток…. Не вистачало кисню.. загоювала рани подорожником так,щоб кров доходила через стебла до кореня рослини і проникала у холодну землю на якій я колись збирала квіти.. боса вдихаю осінь. Вона майже присмерті дихає на мене морозним повітрям… підвела погляд гору,взяла шматок неба і втекла… згадую контури твого обличчя і просто не спішу жити…. нервово продовжую курити повітря.. зашиваю рани небесами… Мить..зупинись!! Чи можна сумувати за … сумом? Чи можна втекти від себе? …. Просто відчуття… думаю,варто прислухатись до душі. Вона обирає не логікою,як розум,і не гарячими емоціями ,як серце,душа тягнеться до істини і вічного.. Вона обирає щось справжнє,а голосом душі є совість.. так хочеться втекти від себе… як і все в житті,часом і сама собі набридаю…От було б добре, якби можна було стерти себе і намалювати абсолютно нову,на чистому листі.. Втома…. Так багато старих непотрібних слів,емоцій,відчуттів…Як ж це все спалити?Як забути?Може,просто уявити?Думаю, варто спробувати… Мій дух порізаний словами лежить в болоті,тоне…Допоможіть! Дайте руку!тону…… хочу втекти,забутись… Посумувати і поплакати…НІ,ридати і кричати!Чому?Настрій?Ні ,рух….. безупинний рух вперед… мить не зупинити…Чистий аркуш на старенькому потертому столі диявольським криком завив в три голоси …сигарета.. перша… друга.. все годі! Клапани в моєму серці і так вже давно забиті попелом…а ..,може,чаю?розмова буде довгою.. о знов..слабеньке світло в моїй настільній лампі і рясні сльози дощу на шибі старенького вікна… рами якого втратили контури ..і в кутку моя тінь. .. невидимі підписи невідомих солдатів,давно похованих Тою,за яку вони поклялись на Біблії.. клятва завершена..На землю лягли думки ..зручно примостились .. про добро і про зло..про зло і добро. Але вони почали вирувати,випаровуватись,вити,воювати і видихати вуглекислий газ ,падали до неба і розбивалось об нього на крихітні листочки м*яти. Могила зігнила від сирості моїх сліз,аркуш почав жовкнути ,набуваючи форми неправильного сонця..того що світить грішним тварюкам . Вибач ,сірники мокрі,і я не можу заварити тобі чаю… а кров у венах набула властивостей кислоти і роз*їдаючи тонкі стінки виходила назовні . Просочувалась ніби через марлю… Їм обіцяли славу,а натомість захоронили в лісах …. Могили невідомим солдатам…. Сльози матерів скроплювали грунт… крокуючи мертвою землею,юнаки все рідше відчували серцебиття… потемніло в душі… Опало листя… припорошило попелом душі … Їдкий туман лоскотав посохлі від плину часу зморшкуваті долоні.По душі стікають нікчемні і ще вчорашні краплі дощу.. артерії переповнюються болотом… трансформувалось на суцільну густу масу і життя в будь – яку мить може бути перерване … але воно ще пульсує …. Один ..два….. триста…. .. багато так? Я далі продовжую рахувати гріхи ,і називаючи кожен – беру в руки один за одним золотаві осінні листочки. Ковток кави… і я далі продовжую рахувати.
