Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
… Хочеться жити… Великий і стислий у викладі своїх думок Михайло Жванецький якось прописав одну чудову думку: «Як сказав один східний мудрець, що живе в Одесі, — не можна бути чесним і нечесним в один і той же час, навіть якщо це відбувається в різних місцях.» Він про Одесу, я – про Стрий. Мені дуже хочеться жити в місті, де поважають, ну, принаймні, не копають ногами, моє право висловлювати власну думку. Незалежно від того, в чому вона проявляється: формі одягу, в моїй зачісці, стоянні з плакатом «Геть секс-меншини від влади!» Мені хочеться жити у місті, в якому обрана мною ж влада не придумує дебільних цифр проплати за послуги, яких я не отримую, а направду намагається таки надати мені ці послуги ( а інакше навіщо тоді ця влада? ) Я не хочу, щоб у моєму місті святкували свята героїв, які такими насправді не були, тим більше, щоб коло Пантеону не стояли людці, які у свій час «стукали», «шестачили», а тепер вчать нас «правилам життя». Життя без них і, на жаль, без нас, саме розставить все по своїх місцях, воздасться кожному… Я не хочу їздити в басейн до Трускавця, а на футбол – до Львова, бо наша жлобська влада чомусь вважає, що басейн – це таке місце, де можна помити ноги, а стадіон – це скопище придурків, яким місце лише в «дурці»… Я не хочу їздити на роботу до Львова лише тому, що хтось біля влади вирішив, що платити 500$ кваліфікованому працівнику – це закруто, бідаку ж легше тримати на ланцюжку біля ноги, час від часу подаючи команди «Фас!» або «Фу!» Мені дуже хочеться таки впливати, хоч своїм голосом, хоч голосами своїх друзів, родичів, знайомих на список тих людей, за рішення яких мені не буде соромно, а навіть на самі рішення. Я – ідеаліст? Навряд. Я – суворий матеріаліст, маю свій кусень хліба, можу ним поділитися з тим, хто його направду не має. Я – людина, я – громадянин мого рідного міста Стрия! Мені далеко не байдуже, яким це місто є і яким воно буде. Я готовий сьогодні давати копняка тим «європейцям», котрі цюняють під парканом чи в під?їзді, котрі трощать лавки і ламають молоденькі клени, котрі плюскають «сємкі» собі й мені під ноги, вважаючи, що після них – хоч потоп… Стрий – моє місто. Я хочу в ньому жити. І житиму, не зважаючи на бажання декого зробити з нього «заповідник для рагулів». Тішуся істиною того ж Жванецького: «Дві речі ми зрозуміли: словам не вірити — раз, сподіватися на себе — два. Зовнішніх ворогів у нас немає. Ми їм не потрібні. Завойовувати нас собі дорожче. А раптом ми переможемо?! Отже із зовнішніми ворогами ми розправилися власним прикладом. А внутрішнім щастя не буде. Вони живуть в нашому оточенні. Ми знаємо один одного напам'ять і бачимо наскрізь. Отже життя продовжується.»
, жорстоко>( .... класно 
