Меню сайту
Категорії розділу
Вільна творчість [7]
Для розміщення публікацій поза конкурсами, для тих, хто просто бажає ознайомити спільноту зі своєю творчістю
Журналістська робота [13]
есе, нарис, інтерв`ю
Літературний твір [70]
новела, оповідання, гумореска, оригінальний жанр
Словосвіт - 1 [60]
Конкурс Словосвіт
Конкурс літературної творчості «Словосвіт»
Контролюймо владу!
Про моніторинг міської ради
Друзі сайту
СтрийПорт - каталог сайтів Стрийщини
Форма входу
Помилкам бій!
  Знайшли помилку?
 Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!

(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)

  Система Orphus
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Конкурсні роботи
Головна » Статті » Словосвіт - 1

Залізниця №5
Стояв свіжий осінній день. Жовте листя сумно кружляло під симфонію Шопена, яку легко наспівував вітер. Сонце ледь торкалось уже холодної землі своїм останнім промінням.
Після довгих годин праці люди повертались до своїх теплих домівок. Містом розносився холодний звук з вокзалу. Це був самотній локомотив , який рухався то на захід,у глибини карпатських гір , то на схід , ховаючись посеред старих далекоглядних поїздів. З кожним четвертим чи п’ятим метром його руху він важко видихав велику хмару чорного диму, яка одразу ж підіймалась вверх і рухалась за подихом вітру - сьогодні на північ.
Там , недалеко, кахикав старий локомотив зеленого кольору. Вікна в ньому були брудні та темні, запорошені повсякденним життям. За цими тонкими на брудними шибками сидів самотній залізничник. Запитаєте, чому самотній? А тому, що більшу частину свого життя він проводить тут, в цьому локомотиві, на вокзалі. Вокзал – це місце постійного чекання. Мабуть, воно вже і є тим сумне, адже, що може приносити більше болю і важкості ніж просто чекати. З цим і пов’язана робота залізничника. Він більшу частину свого простацького життя проводить у холодній металевій кабіні та чекає. Сидить він на старому , ржавому , пошматаному кріслі , на якому вже майже не видно фарби через кількість просиджених на ньому годин. Перед залізничником є великий стіл (нехай це буде стіл) із різноманітними датчиками, якими він керує.
Потяг і його опікун сидять і чекають, коли вже чарівна диспетчер в уніформі махне червоним прапорцем і вони зможуть вирушити у путь, прорізаючи повітря млявим світлом нічного ліхтаря.
Сумний залізничник , спершись на руку і дивлячись у вікно , сидить і чекає свого повернення додому, до теплого дому з коханою дружиною та щасливими дітьми, які з нетерпінням чекають коли ж повернеться їх татусь. Він чекає , коли вже нарешті зможе сісти у зручне, м’яке крісло і випити чашку гарячого шоколаду. Він сумує там, сидячи у холодній і тьмяній кабіні, думаючи як добре було б зараз пірнути у широкі обійми дружини та дітей. Він вже й забув , як приємно пахнуть булочки з вишнями, що пече його жінка. Він сидить …І замість того, щоб огортати теплом свою сім’ю, він огортає теплом старе , пошматане крісло.
Категорія: Словосвіт - 1 | Додав: Течія (15.11.2011) | Автор: Течія
Переглядів: 489 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 2.6/5
Всього коментарів: 3
3  
3-тє місце в номінації "Мала літературна форма"

2  
Дякую, мені звичайно приємно
Думаю, кожна людина час від часу почувається самотньо. Тут вже просто психодогічний підхід, а також історія написання твору. Все залежить від цього. smile

1  
flower Мені сподобалось, але я одного не зрозуміла чому залазничник самотній, якщо у нього є сім*я. А в загалом дуже добре)) biggrin

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Продам
Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Продам під спил горіх, яблуню та ін. дерева http://nazarenko.ucoz.ua/blog/prodam_gorikh/2017-06-01-16

Випадкове фото
Пошук
Останні коментарі
 
 
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz