Сайт СГО "Новий Стрий"

Фотогалерея Днів Звитяги

Адмін — Fri, 13 Mar 2020 19:55:01 GMT

https://photos.app.goo.gl/ubyVLRG1eqdr8KHG7

7-й День Звитяги Стрия

Адмін — Thu, 08 Mar 2018 21:11:07 GMT

14.03.18 громадські організації (СГО «Новий Стрий», Асоціація депутатів першого демократичного скликання Львівщини, ГО «Майдан Стрийщини», ТА «ТІЦ Стрий», ГО «Спілка пенсіонерів ЗСУ Стрийського гарнізону») та Політична партія «Патріот» організували святкування «Дня Звитяги Стрия (Дня Прапора)», приуроченого підняттю вперше в Україні національного прапора 14 березня 1990 року над міськвиконкомом м. Стрий.

В новітні часи, 14.03.1990 року, процес підняття національних прапорів над органами влади в Україні почався з міста Стрий. На жаль, на відміну від Києва чи навіть того ж Житомира, де подібні дати відзначаються офіційними святкуваннями на рівні місцевої влади, ця подія ніяким чином місцевою владою не відзначалася. Дійшло до того, що не лише в Україні першими прапороносними містами почали називати Тернопіль чи Дрогобич, а й самі стрияни забули яке місто першим в Україні підняло прапор.
У 2011 році Спілка громадських організацій «Новий Стрий», з ініціативи Костянтина Назаренка, вирішила відновити історичну пам’ять стриянам і Україні. Адже на той момент навіть у Інтернеті не було жодної згадки про цю подію. Зусилля виявилися успішними, з того часу в Інтернеті вже є безліч документальних доказів цієї події та відмості про неї внесені у Вікіпедію. Також, з того часу, зусиллями громадськості, ця дата широко відзначалася різноманітними неординарнимим акціями. У 2012 році на Майдані розгортався найбільший прапор України – редкорсмен. У 2013 було пошито та проведено церемонію посвячення прапора-правонаступника Першого Прапора України. 2014-го року проведено акцію-флешмоб на підримку єдності України. У 2015 під цими прапорами було проведено перший публічний трибунал над міжнародним злочинцем – Путіним. 2016-го на території Меморіального комплексу «Борцям за волю» проведена танцювально-татралізована вистава присвячена підняттю Першого Прапора. Але з 2017-го натхнення у громадськості, за відсутності будь-якої підтримки зі сторони міської влади, спало. Ініціативу підхопила шкільна молодь, що 14.03.2017-го організувала флешмоб на Майдані Незалежності.
Цього року святкові заходи розпочалися о 14:30 год. по вул. Олесницького, 12 (музей «Верховина»). Перед початком ходи, було розгорнуто прапори-велетні: прапор –правонаступник Першого Прапора; Синьо-жовто-червоно-чорний Прапор ВПУ 34 та Прапор відділу культури Стрийської РДА. Похід пройшов маршрутом: Краєзнавчий музей – вул. Бобикевича, пр. Чорновола, пам’ятник Будителям, пам’ятник С. Бандері, Народний Дім, Меморіальний комплекс «Борцям за волю». Громадяни міста захоплено вітали колонну з національними прапорами, лунали вигуки «Слава Україні!», сигналили автомобілі.
На території комплексу відбулися короткі виступи учасників підняття перших прапорів Василя Бичка та Мирона Бальо.

Як зазначив ведучий заходу, голова управи Асоціації депутатів першого демскликання Костянтин Назаренко: «Сьогодні ми також відзначаємо День Добровольця, бо саме сьогодні на Майдані у 2014 році відкрилися перші добровольчі вербувальні пункти і перші добровольці прямо з Майдану пішли на Східний фронт. Але замислимося, чому їм довелося піти добровольцями на фронт? Тому що на Донбасі з органів влади були скинуті наші національні прапори і встановлені натомість прапори країни-агресора, російські прапори! От яке значення мають символи, особливо над органами влади. Тому ми надаємо таке велике значення сьогоднішньому дню, дню, з якого почалася переможна хода встановлення нашої символіки над органами влади в Україні!
Мені ця дата особливо близька, оскільки я сам встановлював перші національні прапори. Правда не тут і дещо пізніше від Стрия, у містах Ходорові та Жидачеві. Але мені добре відомі переживання того моменту та розуміння, не побоюсь цього слова, всесвітньоісторичного значення цих подій, подій, які покладуть кінець московському імперському монстру.»
Емоційним та проникливим виявився виступ Мирона Баля, який першим в Україні, 03.03.1990 р., встановив прапор над органом влади – своєю сільською радою (на той момент він перебував на посаді сільського голови с. Жулин Стрийського району). Поділившись своїми спогадами про той час, згадавши всіх, хто приклався до цієї події (матеріал для прапора купували секретар виконкому Петеш Ольга Олексіївна та головбух Чушак Ольга Іванівна, вночі прапор шила Турик Галина Олександрівна, драбину для вивішення прапора дав сусід Сазик Богдан) він подякував молоді за участь в акції та висловив надію, що саме вона призведе до того, що Україна стане самою багатою в світі країною.
По завершенні заходу на території музейного комплексу було висаджене декоративне дерево в честь події.

6-й День Звитяги Стрия

Sat, 11 Mar 2017 14:15:02 GMT

За деякими чутками, 14.03,2017 на Майдані Незалежності (біля «трьох святих») в Стрию о 14:30 відбудеться флешмоб присвячений 27-й річниці першого і остаточного в Україні переможного підняття над містом нашого прапора. Організатором виступає якийсь «учнівський парламент». Дана акція відбувається не те що у співпраці, а за умов повного заперечення можливості такої зі сторони новітніх хунвейбінів (трохи дивна позиція, еге-ж? давайте вшануємо подвиг кіборгів, але на їх думку, власне, наплюємо…). За таких умов, щоб не розпорошувати зусиль, уваги людей і медіа, традиційні організатори святкування змушені відмовитися від реалізації власних задумок по організації акцій 14 березня. Поза тим, перші прапороносці, відновлювачі пам’яті про цю подію та організації, що протягом останніх 5-ти років, всупереч намаганням чинної влади перешкодити таким святкуванням, організовували відзначення цієї події всесвітньоісторичного значення (не треба тут підсміховуватися і самопринижуватися конкуруючи у меншовартості, просто замислимося, яке місце у світовій історії займає місто, яке першим підняло прапор Франції, Британії чи США) вітають цей флеш-моб. І не просто вітають, а й запрошують всіх бажаючих приєднатися. І самі приєднаються, не зважаючи на дещо неетичну поведінку організаторів. Бо в принципі, ми щасливі, що (не в останню чергу завдяки нашим зусиллям, бо про значення цієї події всі успішно «забули» до 2012 року) молоде покоління пам’ятає про цю велику дату і підхоплює естафету (поки що навіть не усвідомлюючи, що це естафета, а не їхнє «відкриття» та «блискуча ідея») щорічного святкування.

Зі Стрия. [Вечерок в XXVIII роковини смерти Т. Шевченка.]

Адмін — Sat, 27 Aug 2016 18:57:48 GMT

І ми Стрияне по старому звичаю опровадили в недїлю (31 н. ст. марта) XXVIII-мі роковини смерти Тараса Шевченка. Интелигенція місцева, міщаньство руске, официри гарнизову і молодїж руска явились на концертї в повнім числі. Де-хто лиш сидїв дома. Мимо дуже поганих доріг прибуло на се торжество всенародне і дооколичне патріотичне духовеньство руске, явились численно і селяне, котрим культ Шевченка стався вже потребою духовою. Интелигенція польска, по переду професори гимназіяльні, почтила память Тараса також в значнім числї. Велика саля в готели під "Чорним і Орлом", де тепер міститься касино наше, наповнилась гістьми по береги. На кріслах пишався красний наш цвіт жіночій.

Програму концерту подали ми вам вже давнїйше. Була она богата і різнородна, а кождий єї нумер вийшов мов-би з рук дїйстних артистів. За старанєм комитету місцевого, напевно за старанєм невсипучо трудолюбивого проф. Ивана Вахнянина, взяли участь в концертї що найлучші сили хору товариства "Лютнї" зі Львова, пп. Цетвиньскій, Ардан, Лїпецкій, Купчиньскій, Анат. Вахнянин, Вітошиньскій, Телиховскій, Стотанчук, Прохаска і д-р Богданьскій. Вже то товариство "Лютня" славиться від давна тим, що в концертах руских бере участь як найохотнїйше, а виступами своїми вповнї артистичними причиняєсь не лиш до світлости празників наших народних, але і будить в цілім краю охоту до співу. Як випали всї хори "Лютнї", а крім програмових були і надпрограмові, о тім вам Львовянам писати не треба. Ті так звані "вісїмки" товариства "Лютнї" — то дїйстні бисери артистичні, то "пісня" в дїйстнім значеню ceгo слова. Розумієся, що оплескам не було кінця і що кождий нумер повтаряно по френетичних оплесках до крайности одушевленої публики. Гармонизовані Цетвиньским три народні піснї: "Моя мати верховина", "Як ніч мя покриє" і "Ой поїхав князь Ревуха" були для нас новостію і дали спізнати, що не конче треба нам в чужих литературах музичних шукати за творами, коли нарід наш сам викохав таки жемчуги в пісни народній.

Сольові нумери виповнили: П. Вітошиньскій (баритон), представивша з повним чувством дві Лисенкові композиції: "Ой чого ти почорнїло зеленеє поле" і "Ой Днїпре мій, Днїпре". Виконанє вдоволило і найбільше вибагливих слухателїв. Нїжненько і точно виконали також: п-на Софія Шепаровичівна Витвицкого варіяцію на темат: "У сусїда хата біла", п. Купчиньскій "Концерт Умлявфта" і своє путпурі з народних пісень. А вже вельми талантливою декляматоркою показалась нам панна Г. Воляньска, виголосивши з драматичним кольоритом Шевченкового "Гамалію" і Воробкевича: "Гостинець з Босни". Хоч у нас увійшло в звичай всякі деклямації, виголошені солодкими устами дївочими, хвалити безусловно — мов-то для заохоти — то тут слова похвали не пливуть з сего жерела, а суть добре заслуженим лавром олимпійским.

Що-ж вам більше розказати про наш концерт? От мусимо ще похвалитись одною новостію, котрої би і музикальний Львів міг нам позавидувати. Маємо тут на тямці хор мішаний, нашу давну власність і гордість. Але отсе вельми відрадно, що хор сей явився в-перве на естрадї концертовій. Хор наш мішаний, а зложений майже в цілости з сил місцевих молодшого поколїня міщаньства руского, истнує у нас від яких 15 лїт. Повстав він з иниціятиви патріота нашого, о. Федусевича, проф. гимназії, а управляв ним невтомимий професор музики, п. Ґерус. Продукції сего хору суть дїйстною окрасою що-недїльного богослуженя і з всякою вправою виконує він твори Бортняньского. Сим разом зважився він виступити — побіч "Лютнї" — з твором пок. Вербицкого, з "Завіщанєм" Шевченка. Продукція випала як найудачнїйше, а се замітне, що і члени "Лютнї" станули побіч наших домородних "артистів", не погордили ними, бо "наші" на то вповнї собі заслужили.

Вкінци мусимо заявити всесторонне признанє о. Бобикевичеви за єгo старанний і основно оброблений відчит о Шевченку. Прелеґент не обмежився на стереотипні фрази, а увійшов в темат глубше. В першій части говорив о поетичній стійности творів Шевченкових, о єго загально людских, гуманних идеях; в другій пояснив пережиту народом нашим, а розкриту доперва поематами Тараса і в властивім світлї показану исторію нашу. Зібрані гостї вислухали відчиту з великою увагою, що не завсїгди буває.

По концертї засїло яких сто осіб до комерсу. Посипались тоасти, поплили заслужені подяки для комитету, полився легкій гумор наш мало-рускій. В одній хвили зібране товариство почулось мов-би одною ширшою родиною. Пішли розговори, а хор "Лютнї", не струджений в продукціях, доливав до загальної веселости жару і охоти. Зібрані розходились і не могли розійтись.

[Дѣло]

02.04.1889

Збруч

Несколько свѣдѣній о гор. Стрыѣ.

Sat, 27 Aug 2016 18:45:04 GMT

Написалъ В. Д. Залозецкій
Начало гор. Стрыя покрыто мракомъ. Первый разь упоминается о немъ въ двохъ современныхъ документахъ отъ 1396 г., и тамъ называется онъ Strig изъ чего: districtus Strigensis. Пересмотривая писанную Минею, принадлежавшую когдашней стрыйской церкви рождества Пресв. Богородицы, я нашолъ тамъ записку на латинскомъ языцѣ изъ 1708 года, гдѣ нашъ Стрый названъ также Strig. Изъ того однако, по скудности данныхъ, трудно дѣлати заключеніе на якую-либо философическую связь города Strig, Стригъ съ митологическими существами Стрыгами, внесенными въ наше баснословіе румунами, поселившимися въ древности между нами. Не мѣшаетъ при случайности указати на село Стрыганцы, положенное ниже Стрыя и также надъ рѣкою того имени, однако село то не отъ рѣки, но положительно отъ упомянутыхъ митологическихъ существъ Стрыгъ получило свое названіе. Можна также указати на изображеніе пустынника въ печати гор. Стрыя, первоначально, быти можетъ, даже языческого жреца, а тогда основаніе гор. Стрыя находилось бы въ связи съ языческими обрядами, совершаемыми тутъ вѣроятно въ честь тѣхъ самыхъ Стрыгъ въ давныхъ лѣсахъ, на мѣстѣ которыхъ теперь стоитъ городъ. Но все то сами догадки, которыи ничѣмъ не дадутся подтвердити. Лучше же отдадимъ честь нашей рѣцѣ и скажимъ, що отъ нея получилъ и городъ свое названіе. За тѣмь пpoмовляетъ по крайней мѣрѣ общое мнѣніе ученыхъ.

Рѣки имѣли весьма важное значеніе въ жизни древнихъ славянъ. Они поселялись надъ озерами и рѣками, отправлялись рѣками въ далекіи стороны, поклонялись воднымъ божествамъ, съ волнами рѣкъ пускали своихъ мертвецовъ въ погребальныхъ чолнахъ, въ водахъ искали лѣкарствъ на немощи, и такъ именно слывутъ воды рѣки Стрый еще сегодня цѣлебнымь средствомъ на очи. Могъ прото городъ Стрый получити отъ рѣки Стрый свое названіе, подобно якъ гор. Сянокъ отъ рѣки Сяна, гор. Варта отъ рѣки Варта и прч.

До конца 14 столѣтія лѣтописи не упоминаютъ о нашемъ Стрыѣ ничего. Сама даже русско-княжеская эпоха, столь славная борьбами русскихъ князей Володаря, Володимирка, Ярослава Мудрого, который, по словамъ автора пѣсни о полку Игоревомъ, угорскіи горы желѣзными полками подперъ, дальше Романа и сына его Данила съ угорскими королями, полки которыхъ нерѣдко стрыйско-мукачевскимъ ущельемъ вступали въ нашу галицкую область, даже — повторяю — та эпоха ничего о Стрыѣ сказати не знаетъ. И не удивлятись! Нашъ Стрый, хотя, быти можетъ, и видѣлъ когда-то въ стѣнахъ своихъ угорскіи полчищa, идущіи просто на Галичъ, хотя, можетъ быти, и гостилъ когда-нибудь у себе русскихъ бояръ и княжескихъ дружинниковъ, ѣдущихъ въ сваты на угорскій дворъ, или на замокъ якого-нибудь угорского бана, все то однако называлось только попасомъ. Отъ нашествія угорскихь полковъ бѣжали жители Стрыя, по обычаю того времени, въ густыи окрестныи лѣсы, а княжескихъ пословъ и дружинниковъ гостили они у себе хлѣбомъ и медомъ и давали ииъ только подводы на дальшую дорогу. Кажется, що въ силу давного обыкновенія, гор. Стрий во время брани давалъ только подводы для дружинникoвъ и княжесkихъ отроковъ, бо съѣхавшіи въ 1664 году въ Стрый люстраторы приказуютъ, що теперь вмѣсто wyprawy wozu, powinni mieszcanie podczas pospolitego ruszenia 2 pachołków dobrych z orężem dobrem do rotmistrza i ziemi Prszemyjskiej pod chorągiew wyprawiać.

Положенный посредѣ ровнины co своими на всѣ стороны свѣта гостинно отвертыми воротами, городъ Стрый, не смотря на свой водою облитый, паркомъ обведенный и за польскихъ временъ 100 драгонами обороняемый замокъ, былъ въ сущности только этапомъ на галицко-угорскомъ трактѣ, только гостиннымъ попасомъ для всякихъ военныхъ и невоенныхъ ротъ. Для защиты Стрыя и его окраины служили, еще въ княжеское время, горскіи ущелья, водныи гаты и крѣпости въ окрестности, якъ Тустань (сегодня Урычъ), Бубнище, Синеводско выжное, Розгорче и другіи, однако подъ стѣнами Стрыя не рѣшались никогда судьбы Руси, Угорщини, ни также позднѣйше судьба Польщи.

Природнымъ призначеніемъ гор. Стрыя была только торговля сырыми плодами Карпатъ, волами, особенно же привозъ угорского вина и вывозъ соли изъ окрестныхъ солеварень. Вспоминка о давной торговлѣ солью осталась еще въ Зварычахъ, приселку Стрыя. Жители того кута вывозили соль далеко на Волынь и Подолье. Слово Зварычи произошло изъ румунского "суаръ", соль, и означаетъ столько, що солярь, розвощикъ и торговщикъ солью.

Еще до конца XIV столѣтія Стрый имѣлъ совершенно русскій характеръ. Въ его стѣнахъ правилъ княжескій тивунъ, администра торъ княжескихъ доходовъ и судьи въ цивильныхъ и карныхъ дѣлахъ. Къ нему "тягли судомъ", якъ въ старину выражались, также и села стрыйской области, бывшіи княжескою собственностію. Изъ позднѣйшихъ документовъ узнаемъ, що Стрый былъ королещизною, а села Дашава, Добряны, Дулибы, Гирне, Ярошицы, Каменка, Комаровъ, Конюховъ, Межиброды, Олексичи, Побугъ, обѣ Стынавы и обѣ Синеводска, Трухановъ, Урычъ и Завадовъ были королевскими волостями. Изъ того можно заключати, що тотъ самый камеральный характеръ имѣли тѣ мѣстности и въ княжеское время и що подобно якъ за польских королей управлялъ ними староста стрыйскій, такъ въ русское время стрыйскій тивунъ. Тутъ стояло, по всей вероятности, высокое in signium русской громадской самоуправы вѣчевый колоколъ, заровно якъ въ каждомъ русскомъ городѣ, если за мятежъ не былъ тот колоколъ отобранъ городу, якъ въ позднѣйшое время Пскову, Новгороду и Витебску. Тутъ была сотники подвойскіи, бирючи, мѣтельники, сборщики податей, конюхи и розличныи другіи того времени административныи, судейскіи и экономическіи чиновники. Туть роился русскій міръ купцами, въ особенности же ремесленниками, изъ которыхъ найбольше, кажется, было кушнѣровъ, гончаровъ, ткачевъ, боднаровъ, ситаровъ, мечниковъ, лучниковъ и сѣдляровъ.

О стрыйскихъ церквахъ не сохранились ніякіи преданія изъ русской эпохи. Но можно справедливо предполагати, що было ихъ не мало, если изъ пяти церквей, извѣстных намъ за польского владѣнія, даже три посвящены были одной Богородицѣ. Наша древняя Русь была благочестива и побожна и каждый именитый случай въ жизни города оставлялъ по себѣ память въ видѣ нового храма Божого. Такъ на пр. было обычаемъ во время морового повѣтрья строити церковь въ одинъ день; т. е. все, що только жило въ городѣ, ѣхало въ лѣсъ, рубало дерево и до вечера стоялъ домъ Божій, посвященный во имя угодника, его же былъ день. Такимъ образомъ возникли у насъ церкви подъ титломъ второстепенныхъ святынь; о Господскихъ и Богородичныхъ нѣтъ уже що и говорити.

Если изъ минувшого столѣтія сохранилась въ нашемъ Стрыѣ память о четырехъ приходскихъ церквахъ — кромѣ монастырской Честного Креста, — то сколько же ихъ было въ 13 или 14 вѣцѣ, гдѣ русская жизнь плыла еще тутъ такъ полною и свободною струею? Сообразивши, що даже отдаленныи отъ Стрыя монастыри имѣли тутъ еще въ 17 столѣтіи свои реальности, записи побожныхъ стрыйскихъ жителей, якъ на пр. добромильскій монастырь огородъ и домъ подъ топографичнымъ названіемъ "Чернече" (о томъ убѣдился я изъ актовъ латинского пробоства въ Стрыѣ), а даже самъ скитскій монастырь имѣлъ недалеко города парцелю земли, называемую сегодня еще "Скитне", — то о сколько-же побожность мѣщанъ гор. Стрыя должна была печалитись о своихъ же мѣстныхъ церквахъ? На жаль, по тѣхъ давныхъ домахъ Божіихъ въ Стрыѣ не только не осталось уже слѣда, но даже и преданіе о нихъ изгасло.

(Прод. слѣд.)

[Червоная Русь, 06.03.1890]

(Продолженіе.)

Въ половинѣ XIV вѣка, съ заборомъ галицкой Руси королемъ Казиміромъ, началъ нѣмецко-польскій духъ Запада втискатись во всѣ углы нашей русской земли. Пособствовали тому головнымъ образомъ нѣмецкіи купцы и ремесленники, которыи еще за русскихъ князей, особенно Данила и Льва, въ значительномъ числѣ поселились въ большихъ центрахъ краевой администраціи, именно во Львовѣ, Луцку и Володимірѣ Волынскомъ. Львовъ имѣлъ, вѣроятно еще отъ русскихъ князей, право магдебургское, значитъ магистратъ съ лавниками и консулами, а що въ числѣ ихъ находилось если не преобладающое, то навѣрно не малое число нѣмцевъ, о томъ не можно сомнѣватись. Для нѣмецкой институціи необходимы были нѣмецкіи люди и князи русскіи спріяли имъ, Такъ знаемъ, що семья Стехеровъ имѣла отъ Льва наданное себѣ право на млынъ и село Винники малыи. Якое вліяніе имѣли нѣмцы во Львовѣ, можно заключати изъ того, що въ двохъ латинскихъ костелахъ, кафедральномъ и св. Екатерины (въ нижнемъ замку) проповѣдалось слово Божіе на нѣмецкомъ языцѣ, а волынскій князь Димитрій Гедиминовичъ изъ Луцка велъ съ львовскимъ магистратомъ нѣмецкую кореспонденцію.

Хотя на то нѣтъ историческихъ данныхъ, можно однако со всею вѣроятностію предполагати, що гор. Стрый имѣлъ уже въ 14 столѣтіи своихъ нѣмцовъ-купцевъ и ремесленниковъ. Ha то указуетъ великая торговля виномъ съ Угорщиною и корыстное положеніе Стрыя на угорскомъ трактѣ. Если прото въ одномъ документѣ отъ 1396 года читаемъ, що въ Стрыѣ былъ уже тогда латинскій фарный костелъ, неизвѣстно кѣмъ учрежденный, то можно допустити, що первыми его прихожанами были въ головной мѣрѣ именно оныи нѣмцы-купцы, а дальше польскіи чиновники королевскіи на стрыйскомъ замку и ихъ прислуга на Подзамчѣ, бо остальныи жители Стрыя были безусловно русской народности, подобно якъ населеніе окрестныхъ селъ и его бояры. Еще бо даже во второй половинѣ XV вѣка упоминается о Дмитрѣ и Яцку de Dedoszice, Федку de Чолганче, Иваську de Дулебы и о другихъ боярахъ стрыйского округа, относительно же жидачевского повѣта.

Первымъ пробощомъ невеликой нѣмецко-польской колоніи въ русскомъ Стрыѣ между 1390—1440 годами былъ нѣкій Joannes Christini vel Chrostoni, о которомъ упоминаетъ Liber memorabilium стрыйского латинского пробоства, начатый въ 1817 г. тогдащнимъ пробощомъ Іоанномъ Мишке. Изъ якихъ грамотъ попалъ сей авторъ записокъ на слѣдъ первого стрыйского пробоща — неизвѣстно, такъ якъ парохіальныи акты и документы были уже давнѣйше нѣсколькократными истреблены пожарами. Но, быти можетъ, що память о первомъ пробощѣ Іоаннѣ Христинѣ vel Хростонѣ осталась въ написи на колоколѣ, который онъ далъ вылити, а который потомъ розбился и только въ 1765 году былъ опять перелитъ. Тогда вѣроятно и помѣщено на немъ напись. Былъ ли тотъ Христини vel Хростони польского, нѣмецкого, или даже итальянского происхожденія, трудно угадати.

Вторымъ извѣстнымъ лат. парохомъ въ Стрыѣ былъ, по всей вѣроятности нѣмецъ, по имени Альбертъ. Въ 1427 году feria tertia intra Octavam Visit В. M. V. иъ Дрогобычѣ надалъ Владиславъ Ягайло ad proces devoti Alberti plebani Stryjensis стрыйскому костелу село Ходовичи и два ланы въ Стрыѣ.

Кромѣ той довольно щедрой дотаціи побирали стрыйскіи латинскіи пробощи еще и такъ названное "мешное" отъ всего земледѣльческого, очевидно русского, населенія гор. Стрыя. Престація та началась, по всей вѣроятности, отъ времени новой локаціи города въ 1431 г. За тѣмъ говорить устное народное преданіе, сохранившоеся до сихъ поръ. Кто-то, говорятъ, роздавалъ людямъ землю и обязовалъ ихъ кромѣ другихъ повинностей давати еще и "мешное" для лат. пробоща. Тѣмъ роздавателемъ земли не былъ кто другій, якъ лишь извѣстный въ исторіи Стрыя waleczny rycerz Zaklika alians Tarło ze Szczekarzewic, которому грамотою отъ 1431 г. далъ Владиславъ Ягайло право, Стрый-городъ de novo locandi еt situandi. Слѣдуетъ предполагати, що тогда или прежде навѣстила городъ якая-то страшная катастрофа, которая его совсѣмъ обезлюднила. Былъ-ли то моръ, который именно въ тридцатыхъ годахъ 15 вѣка въ Польщѣ свирѣпствовалъ, или же опустошили тогда городъ полки Свидригайла, который въ томъ самомъ году вторгнулъ въ Галичъ и за хитро отобранныи себѣ подольскіи крѣпости — огнемъ и мечемъ мстилъ полякамъ и нѣкоторымъ русскимъ, приклоннымъ имъ боярамъ даже по самъ Львовъ,— того трудно сказати. Вѣроятнѣйшимъ однако кажется быти послѣднее предположеніе. Вѣдь еще въ 1404 г. Ягайло съ Витовтомъ надали были жидачевскій повѣтъ и стрыйскій замокъ неспокойному Свидригайлу, кромѣ другихъ доходовъ въ земляхъ и грошахъ. Позднѣйше видимъ жидачевскій повѣтъ, и вѣроятно также стрыйскій замокъ, въ рукахъ иного тенутара, Федора Любартовича, а неусидчивого Свидригайла въ Черниговѣ, Новгородѣ Сѣверскомъ и Брянску. Потомъ теряетъ Свидригайло и то, переходитъ розличныи испытания судьбы, попадаетъ въ долголѣтнюю неволю въ замкахъ Витовта, странствуетъ по чужимъ землямъ, пока наконецъ съ кончиною Витовта не засѣдаетъ на короткое время на великокняжескомъ престолѣ Литвы въ 1430 г. Въ томъ году жилъ еще тенутаръ Жидачева и Стрыя князь Федоръ Любартовичъ. Мстясь за некоторыи отобранныи ему поляками подольскіи крѣпости, начинаетъ Свидригайло въ 1430 г. розрушительную войну съ Ягайломъ: онъ вторгнулъ въ предѣлы давного княжества галицкого и явился подъ самымъ Львовомъ, которого однако взяти не успѣлъ. И если только тутъ того догадыватись можно, Свидригайло, исполняя месть свою на русскихъ приверженцахъ Ягайла, къ которымъ вѣроятно и Федора Любартовича причисляти слѣдуетъ, розрушалъ его край, при чемъ могло оборватись также нашему Стрыю.

И вотъ для чего оказалась теперь необходимость заселити на-ново Стрый, очевидно уже на нѣмецко-польскихъ началахъ, на такъ называсмомъ магдебургскомъ правѣ! И вотъ, для чего поручилъ Ягайло ту мисію своему дворянину Тарлу изъ Щекаревичъ, тому самому, супруга которого, не безъ вѣдома своего господина, велѣла польскимъ панам въ каменецкой крѣпости въ поданной имъ восковой свѣчцѣ глядати свѣтла. Слуга Тарла, собственно же самъ панъ Тарло изъ Щекаревичъ, но исполнивши совѣстного Ягайлиного приказа передачи каменецкого замка русину Бaтѣ, высланному туда отъ имени Свидригайла, хорошо заслужился краковскимъ панамъ и теперь пожиналъ плоды своихъ усердныхъ трудовъ. Ему поручено заселити на магдебургскомъ правѣ городъ Стрый, тотъ самый городъ, замкомъ которого еще не такъ давно владѣлъ Свидригайло и который только-що совершенно былъ розоренъ вѣроятно Свидригайломъ. За пріобрітенную хитростію слуги Тарла каменецкую крѣпость, получилъ теперь Тарло замокъ стрыйскій, давный удѣлъ Свидригайла и право поселяти людей на новомъ правѣ въ самомъ городѣ и въ принадлежащихъ стрыйскому замку селахъ, конечно съ значительными для себе выгодами. Внутрення связь тогдашнихъ событій на Подольѣ съ новоселеніемъ Стрыя является очевидною.

Кто былъ тотъ Тарло, основатель нового Стрыя? Дѣдъ его Oттo, гербу Топоръ, сидѣлъ надъ Вислою въ селѣ Щекаревичахъ. Во время напада литовскихъ князей на польскіи коронный край въ отомщеніе за забранный Казиміромъ Галичъ, спріялъ тотъ Отто князямъ литовскимъ и для удобнѣйшой переправы ихъ черезъ Вислу потычилъ онъ тычками бродъ на той рѣцѣ. За то вѣроломство конфисковалъ Казиміръ его Щекаровичи, которыи только Ягайло отдалъ внуку, нашему именно Тарлу, успѣвшому уже загладити вину дѣда своею вѣрною службою. Тотъ Заклика-Тарло отличался, должно быти, якимъ-то необыкновеннымъ колонизаторскимъ талантомъ, такъ якъ въ 1420 г. надаетъ ему Ягайло якіи-то пустоши въ сандомірской землѣ, а уже въ 1431 г. послѣ посольства къ каменецкомъ панамъ поручаетъ ему заселити опустѣлый Стрый. Въ документѣ, надающомъ ему пустоши въ сандомірской землѣ, названъ онъ: сubicularius regius, во второмъ документѣ: waleczny rycerz, strenuus miles. Первое наданie получилъ онъ, кажется, за личныи свои услуги для короля, второе за военныи дійствія, віроятно противъ нашей Руси...

А такъ нашъ опустошенный русскій городъ Стрый заселялъ польскій воинъ, отличившійся въ войнѣ короны польской съ Свидригайломъ, того же литовцами и помогавшимъ ему русскимъ народомъ...

(Прод. слѣд).

[Червоная Русь, 07.03.1890]

(Продолженіе.)

Новий Стрый, а наглядно новый "магдебургскiй" городъ, основанъ былъ на томъ самомъ мѣстѣ, на которомъ еще сегодня находится ринокъ съ окружающими его каменными домами. Они были въ началѣ, конечно, деревяными, къ чему окрестныи королевскіи лѣсы доставляли обыльный матеріалъ.

Магдебургское право требовало во первыхъ: рынка (Ring), сплошного населенія на сравнительно маломъ, обыкновенно квадратномъ пространствѣ, дальше ратуша внутрь съ радною избою и арестомъ, въ округъ ратуша суконницъ, т. е. крамовъ богатыхъ купцевъ и бѣдныхъ ремесленниковъ, a на около рынка съ его домами и прилегающими короткими улицами — городскихъ валовъ и паркана на нахъ (circulus oppidi). Еще въ началѣ нынѣшняго столѣтія стоялъ въ Стрыѣ, среди рынка, деревяный ратушъ, по которомъ еще сегодня осталась каменная плыта. На-около ратуша, яко символа магдебургского, стояли низкіи деревяныи домы съ выстающими поддашами на деревяныхъ столбикахъ. Одинъ всего былъ каменный домъ, въ которомъ мѣстилась аптека. Такимъ былъ новый "магдебурскій" городъ Стрый Тарла изъ Щекаревичъ, розумѣется безъ того дома и аптеки, пріобрѣтеній уже позднѣйшихъ эпохъ Стрыя. Пан Тарло имѣлъ привилегию на основаніе суконницъ (camerae рannietarum), голярни (rаsorum), лазни и якого-то Strothbаrk (можетъ быти Strеіtwerk? Поляки названія военныхъ приборовъ почти совсѣмъ отъ нѣмцевь заимствовали). Item Strothbark, prout aliae civitates habere consueverunt.

Изъ той задачи вывязался панъ Тарло, о сколько положительно извѣстно, уже до 1461 г. Иостроилъ публичныи домы, лазню, школу и прч. и заселилъ городъ, по всей вѣроятности, нѣмецкими ремесленниками и своими мазурами. Въ документѣ Жигмонта ІІІ de datto Craсoviae 1595 г. подтверждаетъ тотъ король inscriptionem Zaklika Tarło de Szczekarzewic feria IV festo S. Mariae Magdalenae 1461 factam, qua pro "Salve" quotidie decantando inscribit unam marcam e Balneo et concedit presbyteris, scholaribus et pauperibus facultatem balneandi semel ia quindena.

Если уже тогда были школяри и школа, которая, якъ я то изъ другого достовѣрного источника знаю, находилась при латинской фарѣ разомъ съ богадѣльнею, то навѣрно не посѣщалась она дѣтьми коренного русского населенія, которое тогда крѣпко держалось своего обряда, имѣло свои церкви, а при нихъ вѣроятно также свои дьяковскіи училища, но именно только дѣтьми тѣхъ Тарловыхъ нѣмецкихъ и мазурскихъ переселенцевъ. Стоитъ только указати на давныи мазурскіи роды стрыйскихъ мѣщанъ, на Пянковъ, Мазуркевичей, Коханьчиковъ, Пясецкихъ, Матняткевичей, Войташкевичей, изъ которыхъ послѣднихъ одинъ, райця города Стрыя, умеръ 1646 г. отъ морового повѣтрья, якъ свидетельствуетъ о томъ памятная таблица на лат. фарѣ. А роды Штенглевъ, Рейфовъ, Шейновъ, Шехеровъ и другихъ слѣдуетъ, вѣроятно, также до Тарловой колонизаціи отнести.

Въ стрыйскомъ памятнику находятся также роды Солманыхъ, Сербиныхъ, Душарыхъ, Венгриныхъ, Куманскихъ, Чабановъ, що указуетъ также на инородное населеніе, еще можетъ быти, раньше Тарла.

Древній, еще русскій, Стрый простырался въ тѣхъ самыхъ границахъ, якъ и нынѣшній со своими передмѣстьями отъ дрогобыцкой дороги даже до львовской заставы, о чемъ свидѣтельствуютъ еще останки оборонныхъ валовъ, находящіися на полѣ лат. плебаніи и находившіися еще недавно также на огородѣ мѣщанина Іоанна Рудницкого, восемдесятилѣтняго человѣка, который мнѣ розсказывалъ, що валы тѣ простирались отъ дрогобыцкой дороги вздолжь цѣлого города, даже до львовской заставы. Почти на серединѣ тѣхъ валовъ, недалеко городского кладбища, находилась высокая могила, вѣроятно сторожевая, роскопанная въ двадцати годахъ сего столѣтія. Напротивъ той могилы стояла на теперѣшней новой улицѣ, гдѣ-то за каменнымъ домомъ Музыки, другая, окруженная болотомъ. По при ню провадилъ другій валъ съ парканомъ. Тотъ валъ ишолъ уже наоколо самого "магдебургского" города (circulus civitatis) новою улицею по-при млыновку, заверталъ отъ моста тамъже безименною уличкою по-при пивярню подъ золотымъ павомъ между ятками и млыномъ, на торговицу, по-при давную русскую церковь Успенія тамъ, гдѣ нынѣ реальность Шейна и заходилъ потомъ сновь по-при млыновку по-за латинскую фару и прилегающое тутъ давное кладбище опять на новую улицу.

Валъ тотъ съ парканомъ совпадалъ, якъ видимъ, съ границами "магдебургского" города Тарловой локаціи и быль вѣроятно уже его дѣломъ, ибо еще въ 1488 г. встрѣчаемъ одинъ актъ, происходившій соram judicio Eppiscopali Рrіmіslіensi, силою которого тогдашній латинскій плебанъ Andreas dе Сzirnin замѣнялъ часть приходского огорода возлѣ костела за домъ и поле въ Нежуховѣ съ дѣдичемь Станькова и Нежухова, Георгіемъ Haгвоздомъ. По случаю той замѣны находится въ томъ актѣ слѣдующое: hortum ecclesiae paroch. intеr plateam, quaе vadit inter coemeterium a circulo oppidi usquе ad sepes plebani vicissim resignavit. (Pawłowski: Primislia sacra pag. 142).

Если по при кладбище и костелъ тянулись городскіи валы, то были они уже дѣломъ новой магдебургской локаціи, ибо древніи русскіи валы тянулись, якъ выше сказано, вздолжь цѣлого города съ его предмѣстями по-за нынѣшніи огороды отъ дрогобыцкой дороги даже до львовской заставы.

Но къ чему служила та могила внутрь валовъ "магдебургского" города на нынѣшней новой улицѣ? Была ли она сторожевая, гдѣ стояли чаты, смотрѣвшіи за непріятельскими шайками, или тоть нерозгаданный Strothbark (Streitwerk, Streitberg) (Такъ отъ нѣмца Гультбергъ названъ Кульпарковъ), що то въ родѣ земляной башты, быти може съ деревянымъ острогомъ на верху ея— на то трудно дати положительный отвѣть. Фактомъ есть, що могилъ было двѣ, одна у нового магдебургского вала, вторая у древняго загородного русского вала. Внутрь городскихъ валовъ находился, якъ сказано, костелъ съ кладбищемъ, школою и богадѣльнею, церковь Успенія Пp. Бoг. тамъ, гдѣ сегодня реальность Шейна а церковь Рождества Пр. Дѣвы на томъ мѣстѣ, гдѣ была до недавна нормальная школа (Кreis hauptschule), при которой до послѣдняго пожара находился еще звонъ, собственность упраздненной церкви. Внѣ валовъ, тутъ же за львовскою брамою, въ углу нынѣшней Зеленой улицы, гдѣ эраріальный домъ, такъ званный Transportshaus, стояла приходская церковь св. Духа горѣшнихъ Лановъ, а на долѣшнихъ Ланахъ была четвертая Благовѣщенская. Есть некоторыи слѣды, що первоначально и она была Рожд. Пр. Дѣвы Богор., а когда, вѣроятно, погорѣла, перенесена была по козацкихъ войнахъ сюда изъ Заплатина церковь св. Николая и посвящена во имя Благовіщенія Пр. Богор. Каждая церковь имѣла и свое кладбище.

Кромѣ лат. фары былъ еще другій деревяный костелокъ св. Маріи Магдалины, тамъ, гдѣ сегодня каменная городская церковь подъ титуломъ Успенія Пр. Богор., но уже за городскими валами.

По случаю визиты перемышльского епископа Сѣраковского въ 1743 году встрѣчаемъ въ запискахъ парох. подъ титуломъ Liber memorabilium слѣдующое извѣстіе о томъ костелѣ: In suburbio Stryjensi ex opposito ecclesiae, ale nie na Łanach, erat ecclesia parva tituli Mariae Magdalenae sine reditu et ministris, in qua nonnunquam divina celebrabantur exindulto a Vicariis Eccae par: Ad hanc ecclesiam introducti sunt 1687 Franciscani, których to ministrów było za wizyty Sierakowskiego 1743 cztery księży. А въ епископскомъ визитаційномъ актѣ еще въ 1608 году за пароха Павла Людовича находится слѣдующій упрекъ, сдѣланный прихожанами тому пароху: Nullum respectum habet templi S. Magdalenae, ubi, ut fertur, prodigia divinitus fiunt, votorum impetrationе, splendoris frequentis corruscatione, campanаrum extra humanum laborem et funium appensorum pulsatione, ubi, ut frequentius sacra peragerentur, rogabant.

Костелокъ тотъ, не будучи приходскимъ и безъ всякой дотаціи, повсталъ вѣроятно еще въ 16 столѣтіи вслѣдствіе якого-то обѣта, или побожной визіи на томъ мѣстѣ, якъ то давнѣйше было обычаемъ. Въ 1687 году введены были тутъ Францисканцы точно тогда, когда въ стѣнахъ города Стрыя гостилъ сочавскій митрополитъ Дософей съ трема православными своими монахами Адріаномъ, Іоною и Иларіономъ и мощами св. Іоанна Сочавского. Митрополитъ и мощи святого увезены были сюда изъ Сочавы королемъ Іоанномъ Собѣскимъ въ 1683 г. и пребывали тутъ до г. 1691, почемъ отвезены были въ Жолковъ, имѣніе Собѣского, гдѣ тотъ митрополитъ вскорѣ скончался при городской церкви Собора Пр. Богор. Именно тогда только що погорѣла каменная церковь въ Жолкви. Мѣщане удались до короля о помощь, а тотъ, для умноженія доходовъ на реставрацію церкви, спровадилъ имъ мощи св. Іоанна разомъ съ митрополитомъ и трема іеромохами изъ Стрыя. Съ той поры стекалось множество народа изъ Молдавіи, Буковины и Галиціи къ св. мощамъ въ Жолковь, якъ прежде въ Стрый, доходы церковныи увеличались, церковь отреставровалась, но ея приходникъ, мірскій священникъ Лозинскій, который повдовівши вторично женился, былъ за то отъ епископа I. Шумлянского отъ прихода отсужденъ, а церковь отдана монахамъ Чина св. Василія, при которомъ и нынѣ остаетъ.

Въ 1783 г. были однакожь мощи св. Іоанна Сочавского, приказомъ императора Іосифа, сочавской церкви назадъ возвращены. Монахи жолковскіи успѣли утаити только руку изъ мощей святого, которая, вѣроятно, еще тамъ сохраняется. По перенесеніи мощей доходы церкви въ Жолкви совершенно упали.

(Прод. слѣд).

[Червоная Русь, 08.03.1890]

(Продолженіе.)

Можно себѣ представити стеченіе богомольцевъ въ Стрый, когда еще передъ вывозомъ мощей св. Іоанна Сочавского въ Жолковь митрополитъ съ таковыми восемь лѣтъ тутъ оставалъ. То было вѣроятно причиною, що пo поводу усиливающойся тутъ вслѣдствіе того православной вѣры введены были Францисканы при костелку св. Маріи Магдалины — первыи латинскіи монахи въ Стрыѣ! Сей часъ въ слѣдующомъ послѣ отхода митрополита году, т. е. 1692, поднялось въ Стрыѣ гоненіе на православныхъ со стороны уніатовъ. Дня 8 сентября, въ самъ день Рождества Пресв. Богородицы, напали уніаты на всѣ четыре благочестивыи церкви, захватили ихъ насиліемъ, обнажили служившихъ литургію священниковъ изъ церковныхъ ризъ и прогнали вонъ.

Современникомъ тѣхъ событій былъ, кажется, Федоръ Клебинъ, приходникъ Благовещенской церкви на Ланахъ и или сынъ или зять его, священный Іерей Петръ. О давнѣйшихъ священникахъ стрыйскихъ, кромѣ тѣхъ двохъ, вѣроятно обохъ Клебиныхъ, не имѣется ніякихъ извѣстій, когда между тѣмъ съ малыми только пропусками сохранился точный списокъ латинскихъ плебановъ и комендаровъ.

Спрашивается: при которой церкви стрыйской жилъ съ мощами св. Іоанна митрополить Дософей, поневольмо сюда заточенный разомъ съ вышеназванными трема товарищами своей доли и вѣроятно также еще четвертымъ, Николаемъ, сочавскимъ архимандритомъ? Не у василіянъ ли, якъ свѣдовало бы ожидати. Но церковь монаховь ч. св. Василія подъ титломъ Ч. Креста стояла гдѣ-то на предмѣстѣ, на полѣ, недалеко рѣки. Впpoчемъ въ упоминаемое нами время не имѣется о монастырской церкви ніякихъ другихъ писанныхъ извѣстій кромѣ вписанныхъ въ помянникъ Благовѣщенской церкви отъ 1728 г. іеромонаховъ Кирилла, Иннокентія, Сильвестра и Іоанна. Также по случаю напада уніатовъ на четыре городскіи благочестивыи церкви не упоминается уже о пятой монастырской. А вѣдь именно що-до такой церкви не залишили бы были уніаты своей мисіонерской дѣятельности. Но ея вѣроятно уже не было. Если бы монастырь тотъ былъ еще существовалъ, не дѣлали бы стрыйскіи мѣщане своихъ вписовъ въ помянники чужихъ монастырей, такъ н. пр. въ то именно время вписаны были въ помянникъ пацыковской обытели Успенія Пресв. Богородицы роды стрыйскихъ мѣщанъ: "благородного Іоанна Мацевича и жены его Наталіи и Андрея Пятосотника, мѣщанина стрыйского."

Що до напада уніатовъ на четыре городскіи церкви слѣдуетъ добавити, що годомъ раньше православный перемышльскій владыка Иннокентий Винницкій, коему духовной юрисдикціи тогда и нашъ Стрый подлежалъ, съ избранными полномочниками русского дворянства и со всею духовною паствою приступилъ въ Варшавѣ торжественно къ уніи съ римскимъ престоломъ. Такимъ образомъ устранено было православіе во главѣ и начались для того по поодинокимъ епархіальнымъ церквамъ тѣ смуты, о которыхъ выше говорилось.

Если въ недостатку ясныхъ доказательствъ можно подробнымъ слѣдамъ доходити исторической истины, то церковью Дософея и мощей св. Іоанна была, по всей вѣроятности, церковь Рождества Пресв. Дѣвы.

На обертцѣ, писанной въ началѣ 17 столѣтія Минеи сей церкви, находящойся теперь уже въ архивѣ Успенского храма, наклеенъ листъ изъ якой-то румунской церковной книги. Откуду попался сюда обрывокъ изъ румунской книги, если не съ приходомъ сочавскихъ гостей? Вотъ и слабый слѣдъ относительно того, що, можетъ быти, тутъ, при церкви Рождества Пресв. Дѣвы хранились восемь лѣтъ мощи св. Іоанна; митрополитъ, по всей вѣроятности, жилъ на замку, гдѣ и безъ того старосты не сидѣли, только ихъ временный мѣстодержители, такъ названныи "войскіи", которыи въ случаѣ, если зачислялись къ знатнѣйшой шляхтѣ и со старостою были въ сродствѣ, на замку не сидѣли, только опять себе другими заступали по стародавному панскому обычаю. Въ той-то вѣроятно церкви посвятилъ также сей митрополитъ епископомъ раковецкимъ въ Закарпатской Руси преп. Мефодія, который позднѣйше въ томъ же що и Дософей году, т. е. 1693 преставился въ монастырѣ перегинскомъ на Сергѣевой горѣ. Около того бо времени епископь Іосифъ Шумлянскій пріобрѣлъ опять село Перегинско, давную дотацію крылосской соборной церкви и въ память того счастливого событія отновилъ стародавной эрекціи св. Онуфріевскій монастырь на реченной горѣ, который непріятелями св. креста былъ розрушенъ.

Первенствующою между всѣми стрыйскими церквами была церковь Рожд. Христова. При ней находилась школа, слѣды которой сягаютъ даже 1594 г. Именно причетникомъ той церкви и бакаларемь школы, Іоанномъ Беревичемъ написано было св. Евангеліе, теперь собственность вовнянской церкви. На куску паперу изъ старого Помянника открылъ я собственноручную, кажется, записку того причетника слѣдующого содержанія: "Въ лѣто ахаї Мѣсяця Ноембрія 4 дня уязвленъ бысть Іоаннъ причетникъ храма Присвятои Богор. Рожд. язвою великою во десницу шуюю зѣло и прискорбѣ къ небу гласомъ веліимъ, удержанный и по ланитѣ ударенный отъ супостата а во темницу воверженный и узами желѣзными удержашій и много претерпѣ и прочая". Якъ изъ записки узнати можно, причетники той церкви не худо владѣли церковно-словѣнскимъ языкомъ, чему впрочемъ читатель не удивится, если себѣ представитъ, що они переписовали цѣлыи богослужебныи книги. Такъ написана была Минея для сей церкви въ 1634 г.

О городской школѣ при стрыйской церкви Рождества Пресв. Богородицы и о бакаларахъ школы упоминается весьма часто въ запискахъ, дѣланныхъ бакаларами и ихъ учениками на Минеяхъ. Записки сягаютъ до 1647 г. Между бакаларами были люди изъ всѣхъ сторонъ нашего отечества, не лишь изъ Галичины, изъ-за Бучача, Рогатина, Озерянъ, Угнова, Дрогобыча, Подднѣстрянъ, но также изъ Подолья и Украины, изъ Вишновца, Бара, одинъ на имя Демянъ Бабиченко, поповичъ, даже изъ-за Днѣпра изъ города Хороля, полтавской губерніи (1665 г.) Почти всѣ они бывали поповичи. Одинъ изъ нихъ, Константинъ Бекишевичъ, оставилъ по себѣ историческую записку слѣдующого содержанія: "Р. Б. ахнє мѣсяца Юлія дня 31 козаки пострахъ такій дали, же люди ажъ изъ мѣстъ утѣкали въ горы, зъ Подгаецъ, зъ Галича, зъ Стрыя. Гетманъ утѣкъ (тутъ два слова нечеткіи) Потоцкіи, Калиновскіи. Бекишевичъ Костятинъ рукою власною въ школѣ при Храмѣ Рожд. Пр. Богор." Идетъ тутъ рѣчь о наступленіи Хмельницкого на Львовъ послѣ его побѣды надъ польскимъ войскомъ подъ Городкомъ, гдѣ взятъ былъ въ неволю сынъ гетмана войскъ коронныхъ, Станислава Потоцкого, и откуду съ малою дружиною самъ гетманъ черезъ Львовъ бѣжалъ.

Школа при храмѣ Рождества Пр. Богородицы имѣла въ одно время даже двохъ бакаларовъ, якъ свидѣтельствуетъ слѣдующая записка: Był tu Stefan w szkole miejskiej za Bakalarza Teodora i Jendrzeja, mizerye cierpiąc, bo gdyż ciężko było bardzo za suplemęt 1749 ао".

Стрыйская школа была, розумѣется, ритуальная. Въ ней учили церковно-словенской грамотѣ, церковному пѣнію и уставу, а, быти можетъ, также немного и латинскому языку, бо изъ нѣкоторыхъ записокъ на упомянутыхъ Минеяхъ явствуетъ, що тѣ давныи бакалари, или дьяки церкви Рождества Пр. Дѣвы не худо знали также латинскій языкъ. Такъ читается тамъ между прочимъ слѣдующая замѣтка: Książęta Horęskie na łowy wyjechawszy wzajem się pozabijali, nie pamiętając co Seneka mówi: "Prinсipum vitia aperte non propallanda, sed occulanda magis. Думаю, що никто изъ читателей не предполагалъ бы знаніе старинныхъ класиковъ у бакалара, а взглядно русского дьяка минувшихъ столѣтій.

На мѣстѣ, гдѣ вѣроятно изъ самыхъ первыхъ временъ христіанства стояла церковь Рожд. Пр. Дѣвы и школа въ гор. Стрыѣ, послѣ введенія въ 1784 г. австрійскихъ нормальныхъ школъ и упраздненія въ 1795 г. той городской приходской церкви, было построено зданіе для нормальной школы и на небольшой вежицѣ сего зданія поміщено колоколъ, належащій когда-то до той церкви. Послѣдній пожаръ истребилъ школу и уничтожилъ колоколъ, призывавшій во время оно жителей русского Стрыя въ храмъ Пр. Дѣвы. То мѣсто стоитъ сегодня пусто.

Была еще въ Стрыѣ и другая школа при церкви сегодня Благовѣщенской, якъ о томъ узнаемъ изъ записки на уставѣ церковномъ изъ ХVIII столѣтія (Сводная галицко-русская лѣтопись 1600-1700 года А. Петрушевича) слѣдующого содержанія: "Тогожь року (1655) и я многогрѣшный вторымъ разомъ сталъ мешкати въ сколѣ на Ланѣ албо раче дячѣти при храмѣ св. Богор. Роздитва". Была то просто дьяковка, въ которой обитали дьяки; на томъ самомъ мѣстѣ стоитъ еще и сегодня ветхій домикъ, именуемый школою, въ которомъ живетъ пономарь.

Изъ повысшой записки явствуетъ, що рекомая церковь была первоначально подъ титуломъ Рождества Пресв. Богородицы. Но когда она была неизвѣстнымъ случаемъ, вѣроятно отъ огня, нерѣдкого гостя тогдашнихъ временъ, уничтожена, то перевезено сюда изъ Заплатина церковь св. Николая и освящено уже на имя Благовіщенія Пресв. Богородицы. По мѣстному преданію наступило то во время козацкихъ военъ.

(Прод. слѣд.)

[Червоная Русь, 09.03.1890]

(Продолженіе.)

Якъ уже было сказано, внутрь валовъ въ гор. Стрыѣ стояла вторая городская церковь Успенія Пресв. Богородицы. Она была съ начала деревяная и находиласъ на томъ мѣстѣ, гдѣ сегодня реальность столяря Шейна. Послѣ устраненія францисканцевъ императоромъ Іосифомъ II изъ занимаемого ними деревяного костелка св. Маріи Магдалины, къ которому они за цѣлое время своего столѣтняго тутъ пребыванія успѣли пристроити лишь пространную закристію, положено на томъ мѣстѣ, за приходника Головкевича основанія подъ новую каменную церковь, постройка которой на счетъ прихожанъ и города была счастливо довершена. Есть то нынѣшняя единственная уже городская церковь подъ титломъ Успенія Пресв. Дѣвы. По францисканахъ осталась закристія и народная молва o гвардіанахъ, толковавшихъ вѣрнымъ ихъ сны.

Найдавнѣйшимъ намъ извѣстнымъ приходникомъ Успенской церкви въ Стрыѣ былъ Василій Киржевскій, вѣроятно уроженецъ стрыйскій и воспитанникъ театинской колегіи во Львовѣ. Понеже, быти можетъ, не всѣ изъ пчт. читателей знають, що такое та колегія, передаемъ тутъ о ней нѣсколько извѣстій.

Епископъ Іосифъ Шумлянскій купилъ отъ Ставропигійского братства во Львовѣ домъ, положенный напротивъ Волоской церкви, и бывшій давнѣйше собственностію львовского гражданина Исаровича. Отъ епископа купила тотъ домъ папская курія, учредила тутъ заведеніе богословскихъ наукъ и повѣрила его патрамъ театинамъ. Собственно опредѣленіемъ сей колегіи было, приспособляти русскую и армянскою молодежь уніатского обряда въ священническому званію. Русскія уніаты львовской, перемышльекой и луцкой eпapxій имѣли тутъ десять безплатныхъ мѣстъ. Колегія была учреждена въ 1734 г. и называлась Collegium pontificium. Цѣсарь Іосифъ II закрылъ то заведеніе, а домъ попался въ еврейскіи руки. Воспитанникомъ театинской колегіи былъ упомянутый Вас. Киржевскій, приходникъ стрыйской Успенской церкви отъ 1760 г. Онъ скончался на 79 году жизни. По немъ сталъ приходникомъ сынъ его Михаилъ, но вскорѣ отошолъ на приходь въ Городокъ.

Въ 1795 г. наступила концентрація Св.-Духовской, Рождественской и Успенской церквей въ одинъ приходъ при церкви Успенія, при чемъ Благовѣщенская церковь на Ланахъ сдѣлана была дочерною. Приходникомъ стрыйскимъ сталъ теперь Іоаннъ Балинскій изъ Балина гербу Jastrzembiec, титуловавшій себе "парохомъ универсальнымъ" (Sic!). Онъ былъ студентомъ богословского факультета съ русскимъ преподавательнымъ языкомъ въ учрежденномъ Іосифомъ II въ 1784 г. львовскомъ университетѣ. Онъ родился вѣ 1766 г. и происходилъ изъ Жидачева, гдѣ отецъ его, Прокопій, былъ священникомъ. У о. Прокопія были четыре сыны: Игнатій, Антоній, Онуфрій и упомянутый Іоаннъ. Всѣмъ тѣмъ поповичамъ противъ обыкновенія усмѣхнулась судьба, въ чемъ имъ впрочемъ ихъ шляхетскій родъ много пособлялъ, бо въ Полыцѣ, хотя уже роспадавшойся, все-же еще былъ шляхтѣ рай. Игнатій былъ честникомъ инфлантскимъ въ княжествѣ Литовскомъ и имѣлъ помѣстья свои подъ самою Вильною. Антоній былъ универсальнымъ адвокатомъ и коморникомъ во Львовѣ и имѣлъ волости свои подъ Замостьемъ. Онуфрій служилъ въ національной польской кавалеріи подполковникомъ. Четвертый Іоаннъ, былъ, якъ сказано, универсальнымъ (!) приходникомь въ Стрыѣ и вице-деканомъ. Извѣстіе о томъ всемъ читати можно на послѣдней страницѣ метрики рожденныхъ стрыйского прихода отъ 1786—1796 гг., гдѣ относительный уступъ такъ начинается: Notandum et memoria teuendum, że favente providentia divina de nobilibus parentibus Precopiu et Marianna Balinskie Synowie tak się wypromowali и прч.

Къ тѣмъ извѣстіямъ о стрыйскихъ церквахъ и нѣкоторыхъ ихъ приходникахъ прибавимъ еще гдѣ-що о латинской фарѣ въ Стрыѣ и нѣкоторыхъ настоятеляхъ ея. Къ концу XVI столѣтія опредѣлилъ король Зигмунтъ Августъ парохіальный стрыйскій костелъ на содержаніе колегіи викаріевъ перемышльской катедры. Изъ того возникъ вѣковый споръ между викаріами и настоятелями костела, который имъ ничего платити не хотѣли. Только трагическій и соблазнительный случай положилъ тѣмъ распрямъ конецъ. Отъ 1727—1743 гг. сидѣлъ на стрыйской плебаніи комендаръ (администраторъ) перемышльскихъ викаріевъ Михаилъ Бржостовскій, человѣкъ дерзкій и въ высшой степени своевольный. Между иными безчинствами допустился онъ убійства на якомъ-то шляхтичѣ, которого тѣло кинулъ послѣ въ рѣку. За то перемышльскій еписконъ Сѣраковскій, во время канонической визитаціи въ 1743 г. отсудилъ его отъ чина, подтвердилъ декретъ Зигмунта Августа, устранилъ титулъ пробоща (praepositi) отъ управителей фары, велѣлъ колегіи перемышльскихъ викаріевъ презентовати командарей для стрыйского костела и тѣмъ же ежегодно 500 злотыхъ польскихъ до Перемышля платити. Наслѣдники Бржостовского, стоявшіи съ своимъ костеломъ подъ пятномъ его злочинства, платили теперь уже безъ протеста наложенную на нихъ дань, закѣмъ въ 1784 г. не наступило присоединеніе Стрыя къ львовской лат. діецезіи и реституція титула самостоятельного пробоща подъ Станиславомъ Макушинскимъ.

Замѣчательная вещь, що родъ Бржостовскихъ отличался якою-то роковою склонностію къ дерзости и мести. Почти современно съ стрыйскимъ пробощомъ жилъ человѣкъ того имени на виленской лат. катедрѣ. Онъ обложилъ анафемою литовского гетмана Казиміра Сапѣгу, монастыри и магистратъ виленскій, о чемъ въ тогдашней Польщѣ много шума было и сталъ виновникомъ величайшей смуты между Огинскими и Вишневецкими изъ одной, а Сапѣгами изъ другой стороны, потрясшой до основанія уже и безъ того шаткое зданіе рѣчипосполитой и послужившой толчкомъ къ вторженію Кароля XII въ предѣлы Польщи.

Каменная надгробная стать второго основателя Стрыя, храброго рыцаря Заклики-Тарла, валяется вѣроятно гдѣ-то въ погребахъ патровъ доминикановъ, которыхъ особеннымъ благодѣтелемъ былъ тотъ старинный мало-польскій родъ; но въ Стрыѣ не осталась ніякая явная по немъ намять. По крайней мѣрѣ по мечу не сидитъ никто изъ Тарловъ на помѣстьяхъ стрыйского округа, хотя за слѣдами своего предка старались въ послѣдствіи еще нѣкоторыи изъ нихъ вкоренитись на гостинной стрыйской русской землѣ. Вотъ на пр. одинъ изъ нихъ, Николай Тарло, вслѣдствіе привилегіи Зигмунта Августа отъ 1670 года основалъ на дороговыжскихъ поляхъ мѣсточко Николаевъ; другій Павелъ Тарло именуется въ 1537 году судіею земли львовской и стрыйскимъ войскимъ, мужъ ученый и ученыхъ покровитель, которому сочиненіе свое п. з. Mеthodi Sacramentorum посвятилъ ректоръ львовской городской школы Jan Cervus Tucholczyk. Не происходилъ ли тотъ латинскій теологъ изъ стрыйской верховины изъ села Тухли или Тухольки и не скрывается ли подъ его латинскимъ именемъ Сervus таки pусское между бойками употребляемое прозвище Цапъ?...

(Прод. слѣд).

[Червоная Русь, 11.03.1890]

(Продолженіе.)

Въ пору, когда Павелъ Тарло держалъ чинъ войского въ Стрыѣ, тенутаремъ староства тамъ же былъ Іоаннъ Тарновскій. Въ 1549 г. выслалъ Зигмунтъ Августъ Тарновскoгo на татаръ, розорявшихъ тогда нашу Русь. Но въ державной касѣ рѣчи посполитой, по обыкновенію грошей не было. Поручилъ прото король магистрату гор. Львова, выдати на тотъ походъ свои пушки и дати 3.000 золотыхъ польскихъ въ займы. Тарновскій*) взялъ одно и другое. Къ схватцѣ съ татарами не пришло, такъ якъ они, закѣмъ еще Тарновскій успѣлъ войско собрати, удалились обратно въ свои стены съ богатымъ полономъ. Но полученныхъ въ заемъ пушокъ не отдалъ Тарновскій городу Львову, а только укрѣпилъ ними находившійся въ его тенутѣ стрыйскій замокъ. Однако даже тѣ львовскіи пушки не охоронили Стрый отъ напада татарского, послѣдовавшого въ 1620 г. Послѣ пораженій польскихъ войскъ подъ Цецорою въ Мултанахъ, розлилась та варварская саранча по нашей землѣ. Одна шайка татаръ вторгнула нечаянно (якъ сообщаетъ стрыйскій приходникъ Павловичъ въ своихъ запискахъ, составленныхъ въ 1702 г.) въ стѣны города Стрыя и кинула огонь на деревяную еще тогда колокольню лат. костела. Отъ того вскорѣ зажегся и самъ костелъ. Но тутъ сбѣглись сейчасъ вооруженныи мѣщане, розогнали варваръ и потушили огонь. Сгорѣли два престолы альтаристовъ съ священническими ризами, органы и крыша колокольни. Въ сорокъ лѣтъ позднѣйше построена была на томъ мѣстѣ изъ камня новая колокольная вежа за приходника Себастіана Садовского, на счетъ Христофора Конецпольского, старосты стрыйского. Мраморная напись надъ дверьми ея гласитъ такъ: Illust. ас Magnif. Dom. Christ. de Koniecpole Koniecpolski supremus Vexilifer Regni Stryjensis Capitaneus ad laudem et gloriam Dei omnip. et B. Mariae Virg. et omnium Sanctorum hoc suis sumptibus opus e fundamentis erexit et Ecclesiam renovavit A. D. MDCXXXX. Форма той вежи не отвѣчаетъ лучшимъ архитектоническимъ требованіямъ; она больше похожа на башню.

Городъ Стрый не игралъ никогда, ни въ княжеское, ни въ польское время, выдающейся роли въ дѣлахъ нашей земли. Въ виду королевскихъ привилегій для города Львова, который щедрыми подарками изъ области своей обширной индустріи зналъ хитро эксплоатовати для себе росположеніе Ягеллоновъ, гор. Стрый, не смотря на свое топографическое положение, не успѣлъ никогда заняти въ торговельномъ мірѣ подобающое ему значеніе. А однако въ соціальной жизни нашъ Стрый отличался даже передъ самымъ Львовомъ. Когда бо въ свое время жиды во Львовѣ уже значительно розмножились и съ малыми только ограниченіями воскомъ, сукномъ, волами и шкурами торговати могли, когда уже пропинацію и вышинкъ горѣлки въ своемъ исключительномъ владѣніи держали, когда послѣдній Ягеллончикъ, Зигмунтъ Августъ, посредствомъ спеціально высланного комисаря поручилъ львовской городской думѣ, не смотря на протестъ властительки-вдовы отдати якій-то домъ на Русской улицѣ во владѣніе надворного маклера и своего наперсника жида Ицка, — то Стрый еще до 1576 г. жида въ стѣнахъ своихъ не видѣлъ. Почти то самое были еще до нашихъ временъ и въ мѣсточку Николаевѣ, основанномъ другимъ Тарломъ — Николаемъ. Тѣ малопольскіи рыцари будто бы предчувствовали, передъ кѣмъ именно нашимъ городамъ охранятись слѣдовало.

Но вотъ вступилъ на польскій престолъ Стефанъ Баторій, человѣкъ военного духа. Онъ потребовалъ на свои войны съ Москвою грошей и уже въ 1576 г. привилегія того короля открыла дѣвичіи стѣны Стрыя для новой колонизаціи, съ ряду третьей, но теперь уже жидовской. Если первая колонизація, русская, не выдержала катастрофы и отъ полчищъ, вѣроятно Свидригайла, розвѣялась во всѣ стороны міра, если другая, Тарлова, нѣмецко-мазурская, въ деревянномъ Стрыѣ съ его деревянною, на заѣздъ похожою ратушею, едва только дыхала въ клубахъ огня и татарскихъ пожаровъ, то третья, подъ авспиціями семиградского вѣнценосца, была уже изъ всѣхъ найуспѣшнѣйшою.

Магдебургія, ограничающая городское населеніе на сорозмѣрно узкое пространство, и считающая ратушу и рынокъ символомъ силы и экономического значенія, только пособляла упроченію проворной еврейской стихіи при извѣстной пылькости и оплошности коренного населенія гор. Стрыя. Стоило только овладѣти рынкомъ посредствомъ выкупа окружающихъ его домовъ, а уже артеріи торговли ишли на службу чужого племени. Почти всѣ домы давного магдебургского города Стрыя перешли сегодня въ собственность евреевъ, за исключеніемъ только нѣкоторыхъ публичныхъ домовъ, но и въ тѣхъ уже, именно въ магистратскомъ домѣ и въ женской школѣ, розступаются волны христианской жизни, якъ во время оно Чермное море передъ путешествующимъ по безднѣ сухою стопою Израилемъ!...

Долго, почти цѣлое столѣтіе, опирался городъ участи, присужденной ему декретомъ Баторія. За нимъ была привилегія Владислава Ягеллы и старинная дѣвственность стѣнъ, не видавшихъ въ своемъ районѣ иного кромѣ христіанского населенія; но противъ него стояли еврейскіи капиталы и алчность вѣка. Все брало тогда кубаны, начиная съ сельского шляхтича, который — не стыдался принимати "куничное" за свадьбу поповыхъ дочерей, даже до самого короля, передъ которымъ, подъ наивнымъ названіемъ "контентаціи" клали всякого рода супликанты дары промышленности и торговли въ натурѣ и грошахъ. "Дай бороду!" — сказала однажды славная Марисенька, супруга Яна Собѣского, къ старому Конецпольскому, кандидату на краковскую кастеллянію. И наивный старикъ наставилъ свою сѣдую рѣдкую бороду. Только не въ бородѣ была надобность быстроумной королевѣ, а въ его хорошо загосподарованныхъ Бродахъ, и, якъ говорятъ, цѣною Бродовъ сталъ старикъ кастеляномъ. Предшественница ея на польскомъ престолѣ, Марія Людвика, супруга двохъ королей-братей, сперва Владислава, а послѣ Яна Казиміра, брала за ходатайство свое у короля взятки при каждомъ вакансѣ въ тысяче-раненной ерархіи рѣчипосполитой польской. Король считался державною пчелою, которая всю братію-шляхту должна была своимъ медомъ поити, но щобы медъ тотъ не оскудѣвалъ, въ свою очередь и короля доили солодкою манною всякого рода гербовыи и негербовыи (а уже-жь именно тѣ!) супликанты.

Не имѣемъ магистратскихъ актовъ гор. Стрыя передъ собою; они въ послѣднемъ пожарѣ выгорѣли до тла, но мы можемъ себѣ представити хлопоты консуловъ и скабиновъ (лавниковъ) стрыйскихъ въ дѣлѣ такъ неблагополучного для нихъ декрета Баторія.

(Прод. слѣд.)

*) Стоило бы розслѣдити, не находились ли Тарлы въ сродствѣ съ Тарновскими, а взглядно, не внесла ли которая изъ Тарловыхъ Голобутовскую волость въ руки Тарновскихъ, состоящихъ еще сегодня владѣльцами Голобутова, Нежухова и Завадова близъ Стрыя. Въ такомъ случаѣ можно бы предполагати, Заклика-Тарло во время оселки Стрыя пріобрѣлъ себѣ тѣ волости.

[Червоная Русь, 12.03.1890]
12.03.1890

Збруч

Початок конкурсу Словосвіт 3

Sun, 08 May 2016 18:52:47 GMT

Почався конкурс літературної та журналістської творчості юних стриян «Словосвіт-3» який організували: Спілка стриян «Відлуння», Благодійний Фонд Олега Канівця «Добре серце», міський відділ освіти. Конкурс проводиться з метою виявлення талановитої, літературно обдарованої молоді, яка спроможна образно, лаконічно, влучно викладати своє бачення навколишнього світу, висловити свою громадянську позицію. Положення, реєстрація, списки учасників можна подивитися на сторінці http://novyi-stryi.at.ua/blog/pro_slovosvit_3/2016-05-08-74

5-й День Звитяги Стрия

Адмін — Tue, 15 Mar 2016 20:19:17 GMT

П’ятий рік поспіль у Стрию з ініціативи громадських організацій 14 березня відзначають символічний День звитяги з нагоди підняття національного прапору над міською радою в цей день 1990 року і це було вперше ще за радянської України.

«Я гордий того, що саме зі Стрия розпочалася переможна хода національної символіки! Адже після 14-го березня синьо-жовтий почав з’являтися біля державний установ у містах та селах по всій Україні – 31 березня 1990 року український прапор було піднято у Жидачеві, 2 квітня синьо-жовтий замайорів над ратушею Дрогобича, а 3 квітня – над ратушею Львова… Комуністична влада вже не могла спинити цей процес!», – наголошує голова Благодійного фонду «Добре серце» Олег Канівець.

Цьогоріч урочистості проходили на території меморіального комплексу «Борцям за волю України». Танцювальний ансамбль «Стрияночка» (худ. керівник Олексій Боровницький) розпочав захід ефектною хореографічною постановкою. Отець Мирон Гринишин перш ніж освятити синьо-жовті прапори звернувся до молоді: «Ви є тими новітніми українцями, новітніми зернами української історії, які повинні принести нове майбутнє в Українську державу». Освячені стяги школярі передали військовим.

Модератор зустрічі Євген Тиченко зробив коротенький екскурс в історію знаменного для Стрия дня та запросив на фото-документальну виставку про історію Дня Звитяги у Стрию, яку розгорнуто у виставковій залі меморіального комплексу.

Відтак, слово мали кіборг Володимир Рахімов та майданівець й учасник АТО Сергій Марков, які теж наголосили на тому, що у боях їх завжди супроводжує український прапор.Улюбленець стриян і не тільки, майданівець, активіст «Просвіти», громадський діяч Зіновій Медюх під акомпанемент гітари виконав власні пісні: про Стрий та патріотичну про українське військо.

Довідка: 14 березня 1990 року в Стрию вперше в Україні піднято національний синьо-жовтий прапор над адміністративною будівлею. Під тиском громади виконавчий комітет Стрийської міської ради прийняв рішення про встановлення українського національного прапора. Не побоялися відвертої загрози від КДБ шестеро сміливців Василь Бичко, Богдан Ботвин, Олег Бойко, Орест Галицький, Роман Дрімайло та Богдан Морквич, які піднялися на дах міської ради й вивісили заздалегідь освячений у храмі прапор.

Матеріал Наталії Карпенкової

з сайту "Добре серце"

Про пошкодження дорожного покриття на вул. Тарнавського

Thu, 30 Jul 2015 07:42:18 GMT

От що значить волонтерська діяльність. Лише зараз в адміністрації сайту дійщли руки до листа, шо був надісланий нам більше року назад. Ну що ж, краще пізно ніж ніколи. Публікуємо лист дописувачки.

Я, Наталя Луковська, намагалась через сервіс зворотнього звязку відправити лист міському голові Роману Шрамовяту. Та функція виявилась фейковою. Сподіваюсь, Ви допоможете вирішити цю ситуацію. Нижче приводиться лист:

"Христос Рождається! Пане Романе Євстахович, Я щиро дякую Вам за те, що відновилась робота сайту міської ради, та появилась можливість електронного звернення. (Це економить і Ваш і мій час). Нещодавно відкрився горілчаний магазин "Первак&Табак" на вул.Вокзальній. Перед відкриттям проводились роботи по облаштуванню каналізації та водопроводу до новобудови.(Я взагалі не впевнена, що ці роботи були виконані у відповідності до проекту, як в частині водопостачання так і водовідведення). Проте, питання є інше.

Під час робіт, звичайно, було порушено тверде покриття як на вул. Вокзальній, так і на вул.Тарнавського. Відновлене тверде покриття було тільки на вул.Вокзальна та на частині вул.Тарнавського (плитка, яка була встановлена вздовж магазину вживаного одягу). Далі покриття ніхто не відновлював. В грудні я зверталась до власників цього будинку (представитись вони відмовились, проте розмову підтримали) із проханням відновити тверде покриття на вулиці. На що почула категоричні заперечення. Мовляв, вони не зобовязані це виконувати. Бо, по-перше , це відповідальність водоканалу, по-друге, нема смислу відновлювати, бо грунт посяде і відновлювати покриття нема ніякого змісту. Я вперше чула, що вулиці в нашому місті асфальтує Водоканал. Мої зауваження, що відновлення асфальтового покриття на вул.Вокзальній є ефективне і грунт не просідає, були залишені ними без уваги. Ця група людей ще раз повторила, що вони нічого не збираються робити і тим більше реагувати на мої прохання.

Я, в свою чергу, пообіцяла звернутись до органів місцевого самоврядування, а якщо реакції зі сторони міської влади не буде - то я зможу зібрати підписи мешканців вулиці і подати позив до суду.(Впевнена, що цього робити не доведеться, але наша вулиця - особлива. Бо мешканці вулиці дружні. Ми прикрашаємо нашу вулицю і двори, розуміючи, що в першу чергу це наша вулиця. Але ми уміємо відстоювати свої права).

Вул.Тарнавського, звичайно, це не цетральна вулиця, як вул.Шевченка, або 600-річчя Стрия. Проте, як люба інша вулиця нашого міста, вона заслуговує на те, що хоча би після проведення земляних робіт відновлювали тверде покриття.

Аналогічно свого часу було зруйноване покриття під час реконструкції магазину і вживаного одягу. На лінії водовідводу відсутній каналізаційний люк - і переливний колодязь весь заповнений сміттям (хто і коли викидав сміття мені не відомо. Але це не робить честі нам, як мешканцям міста. Але якби люк був на місці то цього звалища не було би).

Вулиця в жахливому стані. І чим гірший стан вулиці тим гірше відношення на вулиці. на вулиці безсоромно під стінами будинків справляють нужду, особливо в вечірній час, (і чоловіки не стидяться перехожих!) бо частина вулиці, що ближче до вокзалу не освітлюється. Якби хоча би декілька разів оштрафували за подібні дії - то було би не повадно і іншим.

Проте, зараз мова йде про відновлення твердого асфальтового покриття на вулиці.

Я, як мешканка міста та платник податків, хотіла би знати хто і коли буде відновлювати асфальтове покриття, зруйноване внаслідок прокладанні інженерних комунікацій магазином "Первак&Табак" та вживаного одягу. (Хто і коли забезпечить нормальний прохід без болота до вокзалу?)

Я прошу дати відповідь та вимагаю, щоб покриття вулиці було відновлене належним чином.

А також прошу дати відповідь, чи у відповідності до проекту було виконане підключення до системи водопостачання та водовідведення до будинку та магазину "Перваак&Табак". (Місця підключення видимі).

З повагою до Вас,

Наталія Луковська

P.S. (Дещо емоційний постскриптум) Ми підтримуємо Євромайдан в Києві і матеріально і власною присутністю. Говоримо про те, що потрібно міняти систему державної влади. Але безвладдя починається тоді, коли чиновники того чи іншого рангу, і немає значення де - в Києві чи на місцях, відступають від своїх прямих обовязків. Хлопці, з якими я говорила сказали мені відверто, що я нічого не доб"юсь, що у них про все домовлено. Я не хочу думати, що Янукович і його бригада праві - і європейське життя не для нас, що всі так пов"язані корупцією, що вже нічого не змінити. Я знаю не багатьох, х� �о працює в міськвиконкомі, але серед моїх знайомих чесні службовці. Я навіть не допускаю думки, що орган місцевої управи, який вивісив прапор України (першим в державі) а тепер і прапор ЄС не зможе з"ясувати такого прозорого питання на користь городян. Якби Ви тільки знали, як не приємно ходити в центрі міста болотом, яке тепер до того і перетворюється у багнюку з нечистотами. "

6-та чергова конференція

Адмін — Thu, 21 May 2015 06:20:46 GMT

20.05.2015 відбулася 6-та, чергова конференція СГО "Новий Стрий". Обрано раду в складі: Є. Тиченко - голова, О. Сікора - заступник, Ю. Комарницький, К. Назаренко, О. Новіков, В. Коцур - члени ради.

Крадії міста Стрия

Thu, 30 Apr 2015 17:00:28 GMT

Я Глех Лілія повідомляю що 30 квітня 2015р. в мене викрали гаманець із маршутки №1 . де я сіла в 10-год. біля автостанції до їхавши до Рукавички я помітила що сумка розкрита , та червоного гаманця не має . Гаманець великий червоний лаковий від фірми CHANEL, там знаходились гроші -3200 грн. , 50-дол., 5-євро , та трохи злотих, БАНКІВСЬКА КАРТКА від ВТБ та візитки , І 4-фотографії , де було зображена я та мій хлопець. Прошу вас не байдужих людей допоможіть будь-ласка розшукати. Ті кошти мені мама надала , як тяжко працювала 6 місяців, щоб я до свого весіля могла купити платя. Будь-ласка надайте будь-яку інформацію яка мені допоможе. МІЙ МОБ: 0972047671