Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Наше життя – довга і терниста дорога. Скільки б цього шляху ми не подолали, скільки стежин ми не пройшли, все-таки у нас виникає дуже багато запитань про життя, про особистість, про наше існування. Якби мене спитали для чого я живу на цьому світі, я б відповіла, що для інших людей, для добра, для реалізації себе в цьому життєвому процесі. Щоб краще зрозуміти суть цього глибокого питання, повернемося в час, коли Бог створив людину......
Наше життя довге, і за все життя людина навіть не усвідомлює скільки гріхів вона зробила. Ось в юному віці людина робить найбільше гріхів, за які вона потім відповість, але це вже інша тема.....
Ще з дитинства мені прививали любов до музики. Коли мої рідні збирались разом, вони любили співати українські пісні та слухати гру дідуся на різних музичних інструментах. Серед них він був єдиним, який вмів грати на сопілці, скрипці та акордеоні....
Просто це так важливо поринути в твоє небо, рентгеном зняти серцевину твоєї свідомості, яка чомусь наповнена такою нудьгою до цього зім’ятого світу, де вже не раз ступав ти і я, і знову ти і я, ніяких ми! Бо це фальшива фраза… Тому повертаюсь краще до неба...
Погодьтесь, так безглуздо прожити життя так, щоб просто прожити, та колись все ж прийдеться відчувати смаки непідкорених досі емоцій, хоч вони ще досі нікого не вбили, та все ж губляться в щоденній мороці.
Та ми всього лиш люди, які не бачать нічого крім власної точки, яку вони ладні відшукати на кожній мапі, будь це знімок із космосу...
Я люблю тебе! Чуєш? Моя Ніколетто, принцесо, Всі мої обіцянки на вічно не досказані ще, А так мало вина в моєму бокалі. І для мене напевно, уже нічого не треба, По моїй щоці так незграбно, Бо вперше ллють сльози. Зрозумій, я не можу без тебе! Помилився століттям хтось...
Повернувшись зі світського прийому, вона вийшла з лімузину і, зачинивши чорні двері з тонованим склом, попростувала до знайомих дверей. Високі підбори, дороге плаття, розкішне пальто...
Безперечно, ми – нація, яка володіє безцінним скарбом – чудовою землею з її чарівною мовою, культурою, мистецтвом, інтересами та світоглядом людей. Ми повинні берегти її, любити...
Він сидів на колінах, на вологій, навіть дуже мокрій від
холодно-крижаного дощу землі. По його обличчю стікали краплі, зісковзали
сніжини, сповзали криги, покотився град...