І ми Стрияне по старому звичаю опровадили в недїлю (31 н. ст. марта) XXVIII-мі роковини смерти Тараса Шевченка. Интелигенція місцева, міщаньство руске, официри гарнизову і молодїж руска явились на концертї в повнім числі. Де-хто лиш сидїв дома. Мимо дуже поганих доріг прибуло на се торжество всенародне і дооколичне патріотичне духовеньство руске, явились численно і селяне, котрим культ Шевченка стався вже потребою духовою. Интелигенція польска, по переду професори гимназіяльні, почтила память Тараса також в значнім числї. Велика саля в готели під "Чорним і Орлом", де тепер міститься касино наше, наповнилась гістьми по береги. На кріслах пишався красний наш цвіт жіночій.
Програму концерту подали ми вам вже давнїйше. Була она богата і різнородна, а кождий єї нумер вийшов мов-би з рук дїйстних артистів. За старанєм комитету місцевого, напевно за старанєм невсипучо трудолюбивого проф. Ивана Вахнянина, взяли участь в концертї що найлучші сили хору товариства "Лютнї" зі Львова, пп. Цетвиньскій, Ардан, Лїпецкій, Купчиньскій, Анат. Вахнянин, Вітошиньскій, Телиховскій, Стотанчук, Прохаска і д-р Богданьскій. Вже то товариство "Лютня" славиться від давна тим, що в концертах руских бере участь як найохотнїйше, а виступами своїми вповнї артистичними причиняєсь не лиш до світлости празників наших народних, але і будить в цілім краю охоту до співу. Як випали всї хори "Лютнї", а крім програмових були і надпрограмові, о тім вам Львовянам писати не треба. Ті так звані "вісїмки" товариства "Лютнї" — то дїйстні бисери артистичні, то "пісня" в дїйстнім значеню ceгo слова. Розумієся, що оплескам не було кінця і що кождий нумер повтаряно по френетичних оплесках до крайности одушевленої публики. Гармонизовані Цетвиньским три народні піснї: "Моя мати верховина", "Як ніч мя покриє" і "Ой поїхав князь Ревуха" були для нас новостію і дали спізнати, що не конче треба нам в чужих литературах музичних шукати за творами, коли нарід наш сам викохав таки жемчуги в пісни народній.
Сольові нумери виповнили: П. Вітошиньскій (баритон), представивша з повним чувством дві Лисенкові композиції: "Ой чого ти почорнїло зеленеє поле" і "Ой Днїпре мій, Днїпре". Виконанє вдоволило і найбільше вибагливих слухателїв. Нїжненько і точно виконали також: п-на Софія Шепаровичівна Витвицкого варіяцію на темат: "У сусїда хата біла", п. Купчиньскій "Концерт Умлявфта" і своє путпурі з народних пісень. А вже вельми талантливою декляматоркою показалась нам панна Г. Воляньска, виголосивши з драматичним кольоритом Шевченкового "Гамалію" і Воробкевича: "Гостинець з Босни". Хоч у нас увійшло в звичай всякі деклямації, виголошені солодкими устами дївочими, хвалити безусловно — мов-то для заохоти — то тут слова похвали не пливуть з сего жерела, а суть добре заслуженим лавром олимпійским.
Що-ж вам більше розказати про наш концерт? От мусимо ще похвалитись одною новостію, котрої би і музикальний Львів міг нам позавидувати. Маємо тут на тямці хор мішаний, нашу давну власність і гордість. Але отсе вельми відрадно, що хор сей явився в-перве на естрадї концертовій. Хор наш мішаний, а зложений майже в цілости з сил місцевих молодшого поколїня міщаньства руского, истнує у нас від яких 15 лїт. Повстав він з иниціятиви патріота нашого, о. Федусевича, проф. гимназії, а управляв ним невтомимий професор музики, п. Ґерус. Продукції сего хору суть дїйстною окрасою що-недїльного богослуженя і з всякою вправою виконує він твори Бортняньского. Сим разом зважився він виступити — побіч "Лютнї" — з твором пок. Вербицкого, з "Завіщанєм" Шевченка. Продукція випала як найудачнїйше, а се замітне, що і члени "Лютнї" станули побіч наших домородних "артистів", не погордили ними, бо "наші" на то вповнї собі заслужили.
Вкінци мусимо заявити всесторонне признанє о. Бобикевичеви за єгo старанний і основно оброблений відчит о Шевченку. Прелеґент не обмежився на стереотипні фрази, а увійшов в темат глубше. В першій части говорив о поетичній стійности творів Шевченкових, о єго загально людских, гуманних идеях; в другій пояснив пережиту народом нашим, а розкриту доперва поематами Тараса і в властивім світлї показану исторію нашу. Зібрані гостї вислухали відчиту з великою увагою, що не завсїгди буває.
По концертї засїло яких сто осіб до комерсу. Посипались тоасти, поплили заслужені подяки для комитету, полився легкій гумор наш мало-рускій. В одній хвили зібране товариство почулось мов-би одною ширшою родиною. Пішли розговори, а хор "Лютнї", не струджений в продукціях, доливав до загальної веселости жару і охоти. Зібрані розходились і не могли розійтись.
[Дѣло]
