Памфлет
Прокинувся Нардеп Олігархович у холодному поту, на зап'ястях рук явно відчуваючи сліди від наручників. Але тут же й заспокоївся: він сидів на своєму місці в сесійній залі, а доповідач, б'ючи себе в груди, закликав усіх до зняття з себе недоторканності і всіляких привілеїв. Міністров поглянув на свій тисячодоларовий годинник: він дрімав усього 5 хвилин. Але за цей короткий час перед ним пронеслося все його минуле, нинішнє і майбутнє життя. Розбійне. Розкішне. Жахливе. "Це ж треба такому приверзтися!"- подумав Нардеп Олігархович і пригадав увесь сон.

І знову разом.
Знову - вдвох.
Але - не з тими почуттями,
І кожне слово - як подвох,
Якась нещирість поміж нами.

Ти у піжамі, як в броні,
Ховаєш т1ла оболонку,
Дивлюся в очі я твої -
Немов стрибаю в ополонку.

Є така істина: хто будує церкву на землі, зводить свій храм на небі.

"Дуже боюся, щоб крадій не прийшов утретє. Прошу в Бога, щоб хоч умерти своєю смертю, щоб ніхто наді мною не познущався на старість, щоб не мучитися", - каже бабця і надіється, що міліція не буде сидіти, склавши руки, а знайде можливість приборкати крадіїв, які щоразу стають все сміливішими.

- Тобі погано? – перепитує вона мене.
- Погано! – кажу.
- І мені погано, - відказує вчителька. – Ти готуйся, а я піду вип’ю ...

- Люди! – кажу, - а яка різниця між нами й тими, хто живе у Києві?! Чи ми не з того ж тіста ліплені? Чим ми гірші? То – люди, а ми – ні?!

Бачила на власні очі, як вона рушником била свого другого зятя!
А був рік, чи то хрестини онукові, доччиному синові, то музика гупала на все село, а зять сидів тим часом у своїх батьків – його теща з дому вигнала!