Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Ось і наступив 2012 рік. Рік великих сподівань, мрій, досягнень. Рік нових проблем, турбот, переживань. Рік, коли закінчується календар майя, і прогнозується кінець світу. Рік, коли в Україні відбудеться славнозвісне Євро-2012. Рік, коли навчання закінчується швидше, і коли для учнів та студентів літо почнеться на кілька тижнів швидше. Здається, всі щасливі. Крім абітурієнтів. Цього року більшість з нас усвідомила слова батьків, коли ми хотіли швидко вирости і стати дорослими: “Ти ще колись захочеш бути маленьким, але вже буде пізно.” Так, зараз уже пізно розважатися і валяти дурня. Пізно не вчитися, гуляти допізна, дивитися телевізор чи сидіти за комп’ютером годинами. Просто пізно. Просто ЗНО. Бо сьогодні ти уже не десятикласник, якого нічого не хвилює. Ти абітурієнт 2012! Звання, яке мало б звучати гордо і впевнено, але не всі ним задоволені. Ми впритул підійшли до межі, за якою починається доросле життя. Перша асоціація — серіал “Загублені”. Тебе залишають сам на сам з чимось невідомим і чужим. Звичайно, багато з нас хоче нарешті стати самостійним, жити у власній квартирі і за власними правилами. Але залишається й інша частина, яка ще досі не вирішила куди поступати, яка невпевнена яку професію обрати. Ти просто не знаєш, хто ти і що ти. Друга асоціація: відповідальність. Багато відповідальності. Її уже не можна буде перекинути на батьків, старшого брата чи сестру, власну забудькуватість чи ще щось нереальне. Просто дуже багато відповідальності. Більше асоціацій не виникає. Ось і прийшла весна. Як-то кажуть, пора кохання. А в одинадцятикласників це пора зубріння і розвитку пам’яті. Так хочеться просто піти в ліс і трохи відпочити або просто виспатися, але все, що ти можеш — це максимум посидіти на лавочці біля будинку. Ти завжди голодний, злий , сонний і ще раз голодний. Голова вже не працює, щоб придумати нове виправдання, чому ти не зробив домашнє. Єдина думка: ”Яке домашнє?! В мене сьогодні додаткове з історії, а я нічого не вивчила. Добре, що наступний урок художня культура. Може, щось почитаю, або посплю принаймні.” Класна кімната схожа на сонне царство, і ти мимоволі почуваєш себе Сплячою красунею. Ще й голодною. І не дай Боже , щоб хтось побачив, що ти маєш щось їстівне! Через хвилину з твоєї канапки чи булочки нічого не залишиться. І це не смішно. Шкільна сумка і так важка! Про транспорт взагалі краще не згадувати. Ну чому цього року автобуси так повільно їздять?! Я ніколи не встигаю приїхати кудись вчасно, не встигаю виспатися в автобусі, не встигаю щось вивчити на додаткове! Так, життя несправедливе. Про спілкування з сім’єю і друзями можна не згадувати. Мене майже не буває вдома, і все моє спілкування з мамою і татом це: “Я пішла.”, “Я вже вдома” і “Є щось поїсти?” Життя взагалі дуже змінилося цього року. Ми самі дуже змінилися. Стали самостійнішими, напевно. Думаю, це на краще. Просто якось дивно усвідомлювати, що мій спосіб життя і всі речі, які я робила досі змінилися, і уже ніколи не повернуться. По ідеї ми маємо бути дорослими і відповідальними, але не думаю, що багато з нас уже досягли такого високого рівня розвитку. А ще в абітурієнтів 2012 часто трапляються несподіванки. Наприклад, вчора говорила з подругою по телефону, і вона поставила мене до відома, що через два тижні пробне ЗНО! Для мене це був шок! Що я робила цілий рік? Я нічого не вивчила і нічого не знаю! Що робити?І ще раз:”Що робити?” А де приємні і веселі спогади про останній навчальний рік?! В голові тільки якісь розмиті плями про день вчителя і доооовгі зимові канікули. Де я була весь цей час?! Питання риторичне. А через два місяці ЗНО! Це просто не описати словами! Паніка, паніка, і ще раз паніка. Більше нічого додати не можу. Ось таке нелегке життя абітурієнта 2012. Але в краще віриться.
