Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
І якщо завтра моя мова згине, вже сьогодні вмерти ладен я
На фоні теперішньої політичної ситуації в Україні мова, мабуть, стала однією з найобговорюваніших тем у всіх колах нашого суспільства. Крім Євро-2012 звісно. Ще не прийнятий закон викликав суперечливі думки та почуття. По всій території країни страйкують люди, проводять акції протесту та масові мітинги, збирають підписи на підтримку єдиної державної мови. З іншого боку, російськомовне населення вимагає прийняття закону та намагається відстояти своє право говорити ”на родном языке”. Здається, кожен хоче висловити свою думку щодо цього питання. Не рідко доходить і до сутичок. Мовний закон зачепив болюче місце в душах українців, бо мова – це один з невід’ємних атрибутів нації та держави. І річ не в дискримінації інших народів. Чому в нас повинно бути дві державні мови? Хіба недостатньо того, що значна частина населення і так розмовляє не ”по-нашому”? Та хто ми такі без рідної мови?! Одразу згадується біблійна легенда про Вавилонську вежу, та чим закінчилося її будівництво. Здається, саме таку картину ми можемо спостерігати у Верховній Раді України. Плюс коротке пояснення: депутати перетворюються на боксерів різних вагових категорій, а блокада трибуни нагадує взятття Бастилії. І ніколи ніхто не помічає, як чиясь рука ”випадково” тягнеться до сусідньої кнопки… Мова – це саме той фактор, який об'єднує нас, який дає відчуття єдності народу.Навіть якщо ти перебуваєш у Канаді чи Ізраїлі, усвідомлення того, що ти розмовляєш рідною мовою дає привід для гордощів, або в теорії, має давати привід для гордощів. Людина перестає бути людиною, коли забуває рідну мову. Не можна соромитися свого походження та своїх коренів. Звичайно, інші країни також мають свою культуру, цікаві звичаї і традиції. Тарас Шевченко писав: ”І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь”. Чим українська культура гірша за інші? Усвідомлення того, що ти син чи дочка своєї країни повинно бути у нас десь на рівні підсвідомості. На жаль, не всі це розуміють. І, здається, усі зусилля сучасних політиків спрямовані на те, щоб пригнобити українську культуру. Замість того, щоб розвивати її, щоб увесь світ дізнався про нас, Україні перекривають доступ повітря. Дослідження, проведені соціологами напередодні Євро-2012, показали, що лише 17% населення світу знають хоч щось про нас! Зазвичай, коли їдеш за кордон або листуєшся з іноземцями, після того, як розказав звідки ти, найчастіше можна почути таке питання:”А де це?”. Тоді ми ”з гордістю” починаємо пояснювати, що це десь між Польщею та Росією…А як неприємно і гірко стає на душі! Ти що гірший за інших? Невже українці не хочуть говорити своєю рідною солов’їною? Невже вони готові забути хто вони, і ким були їхні батьки? Невже хочуть асимілюватися з сусідніми народами? Так не має бути… Навіщо жити, якщо ти не будеш тим, ким народився? Звичайно, кожен сам має право вибирати якою мовою йому розмовляти, але, на мою думку, державною повинна бути лише одна. Немає сенсу існувати, усвідомлюючи, що ти підвів свою Батьківщину, бо зраджуючи її, ми зраджуємо самих себе.
