Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Весна… На душі тепло, сонячно… Мабуть, це єдина пора, коли з пробудженням природи, пробуджуються почуття радості, сміху, і ніколи так цьому не радієш, як у весняну пору. Я люблю весну. Та хто її не любить?! Коли за вікном лунають пташині співи, а сонячні зайчики ніжно пестять твої щічки, то здається, що більше нічого не треба і щастя поглинає тебе. Весна приносить не тільки довгоочікуване тепло, а й надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх нарешті наступає Весна – прекрасна царівна у зеленому вбранні та у віночку з польових квітів. І ось я, дивлячись на цю красу, згадую, як ще маленькою уявляла її прекрасною феєю. Від бабусі я чула, що коли розквітають підсніжники, тоді Весна-фея ступає по землі, а якщо комусь вдасться її побачити, то можна попросити у неї будь-що, і бажання обов’язково збудеться. Кожної весни я очікувала на неї. Вже думала, що ніколи її не побачу, як раптом, відпочиваючи з рідними на сонячній галявині, я побачила дівчинку, вбрану у сніжно-біле плаття. Я спочатку подумала, що це фея, така, як і описувала її бабуся. Але це була просто дівчинка. Підійшла до неї, привіталася, а вона у відповідь тільки посміхнулася мені. «Ти тут одна? Де твої батьки?» – запитую я. «Я прогулююсь, – відповіла мені прекрасна незнайомка і за хвилину додала. – У мене немає батьків». Її звали Соломія. Вона вміла розповідати цікаві історії, з нею справді було весело. Ми ще довго спілкувалися і я дізналася, що вона із сирітського притулку, а батьків ніколи не знала. Я розповіла їй бабусину легенду і про те, що сприйняла її за весняну фею. «А може, я і є цією царівною, – відповіла Соломійка. – Що ти бажаєш?». Спочатку я хотіла, щоб мені подарували такого ж велосипеда, який був у мого сусіда, та враз я сказала: «Я хочу, щоб ти була щаслива, щоб здійснилися твої бажання»… Весна… Вона пробуджує у душах людей щирі і ніжні почуття. А в мені пробудила співчуття до цієї дівчинки, бажання їй допомогти, бути їй другом. І я тепер точно знаю, що весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися природою, яка може залишити байдужим тільки кам’яні серця. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи, раділи кожному променю сонця, а прогулюючись лісом, в кожному зеленому листочку бачили промисел Божий, щоб серця людей не були черствими до чужої біди. Мені здається, що світ тоді б став кращим. Як-не-як, але згодом я зустріла цю дівчинку, яка ішла поряд із дорослими чоловіком і жінкою. Вона зустріла мій погляд та підійшла до мене. «Мене вдочерили, – сказала вона». Я була безмежно рада за неї, що вона нарешті знайшла своє щастя. І мені чомусь згадалася Весна-фея. А може… А може це вона і була…
