У синьому темному полі
Стояла єдина у світі верба,
Самотня, самотня до болю.
Єдина, плакуча, сумна.

Вона тікала від світу,
Але не тому, що хотіла.
Вона тікала від світу,
Який зло обступило.

Вона не хотіла стояти
У темному полі одна,
Але і про зло закричати
Вона б у житті не змогла.

Вона хотіла співати
Про щастя, про радість, про сміх,
Вона хотіла кохати.
Кохати щиро до сліз.

Але не змогла.
Тому що зло їй не дало:
Забралося в ніжні серця
І злобою в жилах заграло.

Вона не схотіла життя
Зі злобою в жилах і в серці.
Сказала слова каяття
І з сумом живе тепер в серці.

Але вона щаслива…
По-своєму щаслива…
Хоча вона одна,
Та кров’ю не облита.

Вона живе й знає,
І вірить, і надіється,
Вона живе й чекає,
Що з добрим кимсь зустрінеться.

Колись…