Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Кожна щілина, кожна манюсенька тріщинка цих похилих, згорблених від часу домівок, розповість більше, ніж уста неабиякого науковця. Вечірнэ небо стелею падає на місто. Перехожі метушаться, стомлені працею,поринають у налиті топленим молоком думки, що ніжаться у підсвідомості. Маршрутка, знов поскрипуючи заіржавілими деталями, розбудить пасажирів сонного міста. Не маючи часу слідкувати за модою,молодесенькі клени хизуються непостриженими кронами. А у привичному маршруті додому знову надається можливість поринути у власну нірвану. У в ухах бринить колискова. За вікном де не де розкидані ручні роботи природи. Димарі видихають в небо все тепло ошатних домівок. Вийшов із задушливого транспорту і знову нірвана. Холоднє осіннє повітря бодрить думки, і аж ніяк не дає змоги сірому асфальту затягнути у свій монотонний світ. Не поспішаючи,провалюєшся крізь паркет своїх ідей, міркувань...Часу вдосталь. Ще наступний поворот, вуличка поперек, а там далі - на запах фірмового глінтвейну. У кафе, за рогом. Кожен ненаситно поїдає тебе поглядом, неначе ти -біфштекс з яловичиною. Ідеш напряму в обійми запаморочливого туману, погляд десь кутається у холодному с? йві зірок. Ідеш. Відчуваєш всі ті почуття, які притаманні саме у цю пору року, саме у цьому місці, саме тобі. Цей вечір. Пристрасно обіймає.
