Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Cьогодні у кожному куточку нашої, без сумніву, багатої величною історією країни точаться дискусії на тему : чи може вона подарувати молоді успішне майбутнє як в соціальному, так і в економічному плані. На жаль, далеко не кожен молодий громадянин України бачить перспективу свого різностороннього розвитку на просторах рідної землі. Тож зацікавленим у виході України на все європейський рівень людям слід вживати рішучих мір щодо переконання підростаючого покоління не полишати рідну землю. Що ж, без сумніву, усе дається в порівнянні. Отже, в цьому творі я наведу приклад думки на цю тему молодого жителя нашої держави, з якого слід зробити правильні висновки.
Якби мене спитали, чи бачу я своє майбутнє в Україні, я б відповів: „Звичайно, так! Я бачу своє майбутнє в Україні”. Але моя позитивна відповідь стосується тільки великих міст на зразок обласних центрів, оскільки там я знайду відповідну до моєї кваліфікації роботу. „Чому ж? Хіба райцентри не підпадають під категорію „придатні для роботи?” – такі запитання „прокрутять” у голові люди, що працювали у невеликих містах ще в Союзні часи. Саме тоді у населених пунктах на зразок Стрия було багато заводів та фабрик, рівень безробіття не бив рекорди. Яка картина постає перед очима тепер? У кожному місті, населення якого становить не більше ста тисяч людей можна нарахувати мінімум п’ять закинутих заводів, що процвітали років з п’ятдесят тому і ще дюжину таких, що „на волосині” від „небоєздатного” стану. Тож переважна більшість молодих людей, що мають „за спиною” закінчене ПТУ чи ВПУ не бачать іншого виходу, як змінити кваліфікацію і стати продавцем у магазині чи на базарі. То що говорити про молодь, робота якої затребувана на ринку праці? Маються на увазі і програмісти, фінансисти, економісти і люди таких професій, як лікар, вчитель, слюсар чи токар. Такі професії особливо потрібні, та через низьку зарплату мало хто „ризикне” поступати на ці спеціальності. Однак саме вони – ключ до економічного зростання райцентрів. Варто зробити всі умови для модернізації їх праці, а саме покращити ЖКГ та підвищити заробітню плату представникам технічних професій. І ,звичайно ж, це приведе до розквіту містечок, як було колись. Не менш важливим є малий бізнес, який на даний час в занепаді є великим козиром в рукаві міст на зразок Стрия. Великим містам, таким як Львів, слід „зосередитись” на видах професій, що пов’язані з програмуванням, технікою та виробництвом. Мегаполіси – ідеальна платформа для середнього та великого бізнесу, зростання якого надасть місту сотні та тисячі робочих місць, що „уб’є одразу двох зайців”: збільшить прибутки компанії чи заводу та зменшить рівень безробіття у даному населеному пункті. Тож наша країна у силі вирішити проблему, яку я розглянув у моєму творі. Варто тільки не пожаліти коштів на втілення її в життя, що без сумнівів у майбутньому обернеться Україні успіхом і тоді вже не тільки наша „синьо-жовта держава” матиме з цього величезний зиск.
