Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Якби мене спитали, за що маю подякувати цьому світові, я б скоріш за все не відразу ж відповіла. Адже як типовий тінейджер, на жаль, а може, навіть на щастя, рідко (а якщо чесно, то ніколи не ) задаю собі таке питання. Я можу вперто назвати його риторичним і навіть не шукати відповіді, щоб потім раптом не відкопати у своїй совісті мільйонні заборгованості, які пора віддавати. І все ж наберусь сміливості та спробую відповісти на це (таки не змогла знайти належного епітета) питання... Ну, по-перше, саме в цей момент хотіла б подякувати за сучасні технології, вільний доступ до Нету і мій комп’ютер, які забезпечили можливість перенести мої дивні , як дехто стверджує, не зовсім типові думки в електронний варіант. За звукоізоляцію, за яку, я впевнена, і мої сусіди вдячні, адже позбулись можливості вчути, як я виспівую, уткнувши у вуха навушники . До речі, за них також безмежно вдячна. За надкушене щойно яблуко: саме воно не дасть померти голодною смертю. Одним словом, за багато-багато чого. На такій оптимістичній ноті можна було б завершити, але вас це не зацікавило, а я ще не виговорилась і не продемонструвала свій справжній потенціал…(гг) По-друге, мабуть, варто перестати, як то тепер модно говорять, «стєбатися» і перейти до чогось більш глибокого та серйозного. Врешті-решт мені скоро шістнадцять і, безумовно, пора послухати батьків та замислитись над сенсом життя. Дотепер я звикла жити сьогоднішнім днем і не задумуватись над майбутнім, а тим більше розмірковувати про світ і про те, що я йому ще й щось завинила. Погодьтеся, наше покоління так просто звикло жити. Ми забезпечені, як мінімум, елементарними умовами для більш-менш комфортного життя. Уже змовчу про те, що багато хто взагалі шейкує по життю. Золота молодь чи діти- мажори? Хто ми? Сьогодення запропонувало нам безмежну свободу. Свободу думки, свободу вибору, свободу слова… «карочє» , робимо, що хочемо, коли хочемо, де хочемо. Та чи не вилізли ми наголову тій же таки свободі, чи не дозволяємо собі забагато??? Знаю, знаю, для моїх ровесників зараз більше схожа на бабульку з «сємічьками» зі сусіднього під’їзду, мовляв, «у наш час ми собі таке не позволяли». Але проаналізуймо своє молодіжне життя - що ж дозволяємо собі ми? Почнемо зі самого… ранку: нас будить крутий мобільний телефон (не важливо, наскільки забезпечена твоя сім’я, мобілка повинна бути з останньої колекції Nokia); витягнувши з вух навушники, що пробули там цілу ніч, відправляємось чистити зуби, (Colgate з реклами нам в поміч), до речі, зарядку проміняли на вищезгадану рекламу по «ті-ві». Сніданок. Якими б модними не хотіли виглядати, та від маминих млинців точно відмовитися нам не під силу. Ну що ж, пора вдягатись. Одяг не «відстає» від телефонів– це зразки з останніх модних колекцій! Ми хочемо буди оригінальними та неординарними — навіщо нам якась шкільна форма?! Та, як би прикро не було це визнати, сьогодні, прийшовши саме у формі, ти станеш ексклюзивним. А звичні і нібито модні для нас джинси, шкірянку та (виключно для дівчат) сумку з «Женеви» (не на правах реклами) можна побачити на/в кожній третій юній стриянці. То оце і є наша оригінальність?.. Все частіше і частіше дівчата наражаються на небезпеку зустріти на вулиці хлопця у таких же джинсах. Люди, куди ми котимося?! Якщо у нас є настрій і ми не прогулюємо уроків, то вчителі намагаються нас чомусь навчити. Мало хто вслуховується у те, що там нам «впарють» на заняттях , мовляв, батьки і так подбають про вступ, «напрягатись» зайвий раз не треба. У наших мобілках є Інтернет, а тато вчора поповнив нам рахунок – соцмережі , вітайте «задротів» ( інакше людей, що стали цілодобовими завсідниками Інтернету, я назвати не можу). Віртуальний світ витіснив реальний. Навіть оцей конкурс - і той в Неті проводиться. Та що це я, у нас є вагомий аргумент: ідемо «в ногу з часом» (головне не спіткнутись і ті ж таки ноги не переламати)… Шістнадцять , не більше, а нам уже продають алкоголь та сигарети, і хоча дядько з телевізора запевнив, що успішно провів якусь чергову реформу, котра таке неподобство забороняє, ми продовжуємо купляти Parlament (та ви б не реформи продукували, а підручники, яких нам не вистачає)… Вечір п’ятниці у сучасної молоді асоціюється з відвідуванням місцевих клубів. Макіяж яскравіший, каблуки вищі – ми доросліші. Батьківські машини, чималі гроші просто за вхід, алкогольні коктейлі, танці до ранку, таксі додому… Доросліші, та не мудріші. Ми деградуємо?! Діти індиго ( а якщо прочитати у зворотному порядку, то огидні), що мають врятувати світ своїм розумом і кмітливістю, втрачають зір і порушують поставу, сидячи за комп’ютерами і забувши , що рух – це життя. Нас називають майбутнім нації, натомість ми русифікувались і втратили цікавість до піднесення культурних цінностей. То невже саме за це ми повинні подякувати світу? За те, що сучасними технологіями він ( світ) розвиває у людині безмежну лінь? За асиміляцію реального й віртуального? Нарешті , за таку свободу, що призвела до вседозволеності??? Можливо, час задуматись. Адже насправді у наших головах безліч геніальних ідей. Ми дійсно надзвичайно мудрі та кмітливі, добрі та чуйні, талановиті та амбіційні. У наших серцях ніжні мрії, а в планах ще непідкорені цілі. Сучасній молоді просто треба дати добрячого, не злякаюсь цензури, «пинка під зад». Ні, не біжіть відключати нам Інтернет та позбавляти кишенькових грошей на персональні витрати, адже дитячий максималізм може примусити нас зненавидіти вас за те, що таке лихо заподіяли. Нас потрібно банально заохотити до виконання тих чи інших завдань. Можливо, чимось навіть заманити – це вже на ваш розсуд. Як стверджують Девід Гудінг та Джон Леннокс, автори книг «Людина та її світогляд», саме у підлітковому віці у нас починають формуватись перші персональні погляди на це життя. Ваше ж завдання, завдання дорослих, просто повернути наші голови у той бік, який забезпечить вибір правильного напрямку подальших дій. Не слухайте, коли ми кричимо з усіх сил, що дорослі… Ми потребуємо ваших підтримок та підказок, просто боїмося це визнавати. Дорослі часто роблять помилку , коли заставляють нас діяти так, як скажуть вони - тоді підліток вже навмисно зробить вам наперекір (сама не раз так робила). Любі мої мамочки та батечки, навчіться діяти підпільно, вказуйте нам, таким самостійним дітям, що робити, так, щоб ми самі не здогадались, що хтось в цьому нам допоміг. Переконалась – це працює. Дорослі, допоможіть дорости до того, щоб у відповідь на питання, яке стало заголовком мого розмірковування, ми насамперед подякували за тих, хто надав підтримку, обігрів любов’ю, огорнув ласкою та дарував розуміння, бо , як не крути, саме ці речі найголовніші . Особисто від себе хочу подякувати людям, що просто є у моєму житті. Спасибі світові за батьків, що завжди на моєму боці. Дякую за те, що мама не відправила мене куди подалі, коли я посеред ночі збудила її, щоб вона оцінила мій «шедевр». За те, що знайдуться добрі люди, які приховають мою безграмотність і відредагують вищенаписані рядки, поставивши коми там, де треба. За те, що просто маю змогу писати, за те, що улюблена музика може звучати цілодобово, за те, що будь-якої миті можу передати свої почуття пензлем, за те що у свої неповні шістнадцять можу мислити , сподіваюсь, по-особливому, за талант. За щастя почати кожен день ранковою усмішкою, а завершити запальним сміхом. Дякую за можливість жити так, як живу зараз!
так це мої власні думки..але я б сказала, що це банальні спостереження, нажаль так своє життя проводить практично уся молодь... правду кажучи навіть я і то отак живу..( а за визнання мого твору оригінальним щиро дякую, неочікувано..)
Якщо це не компіляція, а виклад власних думок, щиро ґратулюю автора за оригінальність і доступність. З того, що я читав конкурсного, цей твір в призах однозначно!
Ми щиро раді. І тому, що неправильно Вас зрозуміли, і тому, що знайшлися "добрі люди". Раді за Вас. Ваш твір направду хороший. Бажаємо успіху (на жаль, нічого конкретнішого сказати не можемо, адже маємо бути "неупередженими", а окрім Вашого, з'явилися теж хороші твори).
На жаль, Ви даремно нам дякуєте"За те, що знайдуться добрі люди, які приховають мою безграмотність і відредагують вищенаписані рядки, поставивши коми там, де треба". Максимум, що ми редагуємо, це "баги" внаслідок програмних недоліків. Ми і самі "безгромотні". Пробачте...
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
