Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Ви колись задумувалися над питанням життя і смерті? Гадаю, що так. Людство ламає голови над ним ще з давніх часів. Воно має безліч нюансів і глухих кутів. В одному з таких заблудилася я. От сиджу зараз і пишу про те, що до мене намагались написати кілька мільярдів людей, а на моєму столі стоїть кришталева ваза, – колись мама, ще будучи студенткою, купувала багато таких речей, - а у ній ледве тримається на стеблі дика троянда, обмотана святковою золотистою стрічкою. Я кажу дика, бо ще два дні тому це слово якнайкраще описувало її – насичено – червона , з гострих колючок, здавалось, капає кров, якої вона так жадала, а листя було схожим на віяло повадної дами. І та разюча пристрасть, якою вона полонила все навкруг, і розсіювала цю спраглу, невгамовну, божевільну дикість. Високо задерши голову, квітка ковтала мої захоплені погляди. Та це було два дні тому. Сьогодні вона згорблено сперлась на краї вази, напівзів'ялу корону схилила в благанні про ще один день, в дурманному ароматі сочилися муки, а зелене віяло безсило повисло на сухому стеблі. Впав кровавий пелюсток. Як? Королева і плаче?! Це жалюгідно. Вона жалюгідна. І людина теж жалюгідна. Чим вона краща за троянду? Чим?! Вона також живе за принципами завоювання еталонів моди, сучасності, престижу. Кому ж не подобаються заздрісні погляди?! Та коли ти на смертному ложі, невже волосся зеленого кольору врятує тебе? Чи, може, аромат фірмових парфумів вселить у тебе життя? Якщо ти так думаєш, значить, ти також жалюгідний. І життя твоє таке ж. Невже не можна просто жити? Насолоджуватися кожною хвилиною, кожною секундою, кожною миттю? Вона ж більше ніколи не повториться! Ніколи! Навчись жити. Ти колись пробував їсти сніг? Так, це божевілля, зате яке холоднее, приємне і свіже! А пити коктейль одразу з двох трубочок? Це можливість випити його в два рази швидше! Якщо ти ніколи не був на річці на світанку, коли небо вкрилось ніжно - рожевими пелюстками, а сонце розсипало перший свій промінь, ти ніколи не зрозумієш цього надзвичайного видовища. Крилатий вітер грається пасмами твого волосся, плескіт річкових хвиль лунає краще ніж музика Баха чи Моцарта, по шкірі бігають збуджені мурашки, а душа от-от має розчинитись у вже розцвівшій квітці сонця… Заради такого блаженства варто жити… Мить, коли ти просто тримаєш близьку людину за руку, невже вона для тебе нічого не варта? Це ж прекрасна мить… Та її слід прожити так,щоб вона запам'яталася на все життя, навіть попри те, що вона повторюється щодня. Ось це і є справжнє життя – миттєвості, що заставляють не думати про завтра, а просто насолоджуватися…
