Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Якби мене спитали...Що там, за цими сірими стінами німих будинків та пустих квартир, де не вирує ще свіжий вітер таких близьких Карпат...Я б відповіла:"Ось де воно...Там моє життя..." Там давно забуті голоси відгомонілої позаторішньої весни, коли так солодко пригадувалась пісня солов'їна, там лиця всіх, хто сколихає серце тривожним стукотом...Там щастя...Там дитинство...Там свобода...Де можна дихати на повні груди, не боячись ні крижаного вітру, ні того, що він десь нам пошкодить. Він не зашкодить, ні!..Він дуже теплий, лагідний та ніжний...Він чує брата на землі. Там рідне все!..І ті сади, і парки...І деревце, в тіні якого проживав усю жарку пору...І ті горбочки, що малим ще нам здавалися кремезними горами, зимою слугували за чудові гірки...Скільки дзвінкого сміху чула та земля!...Та й чує досі...Чує дотепер, і зберігає в недрах своїх, наче найцінніший скарб людський - пам'ять про моменти щастя...Моменти окрилення та безтурботності. Спитаєте, чи, може, я в раю?...Ні це не рай, це місто над водою...Над тихою прозорою водою, що хвилями все пестить берега та розбивається об їх могутні скали....А далі - далі, наче замок над Водаєм, загублений між тисячі доріг, між переплету вулиць та їх тіней білий велетень - три постаті спиною до спини на три сторони світу кидаюь пильний погляд - пам'ятник Будителям...Та не просто пам'ятник, а серце...Серце міста, що б'ється з нами в такт. Шевченко - то наш батько, Леся Українка - мати...Франко - неначе брат нам рідний..Ось і осередок усьої живої національної свідомості у місті: три постаті, що мовчки направляють серце, розум і душу. Ми з ними проживаєм все життя. Пліч-о-пліч йдемо до мети...Кожен до своєї - та всі до однаково достойної й прекрасної. Ми - українці...Любов до Батьківщини плекали в серці кожну мить й ні секунди не шкодували, що народились в найпрекраснішому із міст - місті семи вітрів, місті надій і звершень - в місті Стрию.З древньою, як світ,історією, покритою сімсотлітнім порохом, з довгими вулицями та розкішними фасадами старовинних будівель, що дихають минувшиною, зі стінами, що пам'ятають ще неперевершеного Філарета Колессу та покоління Олеснцьких, чарівну Віру Худобу та талановиту Іванну Бобикевич...Вони творили нашу славу, а ми мусимо не зганьбити їхню. Відомі архітектори подарували нам небаченої краси шедеври, вкладали душу в кожен штрих, кожну ліпку. Все, щоб зараз, піднявши очі доверху, ми, стрияни, сказали:"Ось де окраса міста!"...Нам справді є чим пишатися в цьому житті - ми ходимо тими вулицями, де Січові Стрільці починали свій героїчний шлях, де вперше над Україною замайорів синь-жовтий стяг, де батько Бандера отримував знання та здійснював перші кроки до великої мети. Місто береже все це в пам'яті...Бережімо і ми. Стрий - це життя...Моя надія, мій дім та притулок....Моя фортеця із рожевих мрій, опора, що вказує шлях у майбутнє...Мій Париж, моя любов...Місто чарівних ночей, які завоює світанок...Допоки воно є - ми з ним, де б не були... І коли б мене хтось спитав, чи існує рай на землі, я б відповіла:"Він там....За цими сірими стінами німих будинків...Мій Стрий....Мій рай на землі...."
Твір поданий в номінації "Журналістика". Питання: в якому розділі журналістики його виставити? Який місцевий ЗМІ його опублікує? І останнє: дівчино, Ви про що?
Я не претендую на звання заслуженого журналіста, писала свої думки та враження...Просто знаю, що це ніяк не новела чи оповідання, тому журналістика.....Ось так вийшло...Шкода, що мене не зрозуміли, ваша думка, маєте право.
