Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Важко уявити себе без роду. Кожна людина повинна знати свій рід, своє коріння, витоки національної культури. Наші пращурі відчувають наші тривоги, болі і, проживши велике і цікаве життя, крізь віки шлють нам надію, свій досвід, спонукають іти вперед, жити і творити. Протягом багатьох років нас намагались зробити людьми без роду, а сьогодні наше прагнення знати своє героїчне минуле свідчить про духовне відродження нашого народу, про його славу і могутність. Кожна людина починає цікавитись минулим своєї рідні, адже це досить цікаво і важливо знати історії своїх пращурів. Про надзвичайність, важливість історичної пам’яті народу, значимість духовного зв’язку поколінь складено пісні, написано вірші. Як не згадати Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, Олександра Довженка, Василя Симоненка. У їхніх творах завжди знайдуться джерела добра і людяності, тепла і щедрості, що йшли до них із їхніх домівок, розумних і мудрих рідних. «Роде наш красний, Роде наш прекрасний!- Не цураймося, признаваймося»…- Так говорив народ і співається у пісні, яку виконує українська легенда Ніна Матвієнко. У чому ж сила українського народу? Я вважаю, його сила у любові. Його об’єднує любов до рідного краю, до своїх рідних і близьких. Коли ми говоримо про рід, родину, то у кожного в душі з’являються нові відчуття, зароджується щось тепле, ніжне, приємне і близьке. Бо ж це, перш за все, найближчі і найрідніші нам люди: тато, мама, бабуся, дідусь, брати, сестри. Мої перші дитячі спогади пов’язані з маминими усміхненими очима. Чудовим теплом безмежної любові, ніжними спогадами і думками вона огортає душу кожної людини. Матінка… Відразу вникають такі рідні і близькі спогади про дитинство, про добрі руки матері, її колискову пісню. І завжди відчуваю лагідність, турботу, непомітну повага до мого особистого життя. Ми вдячні матерям за те, що навчали нас любити людей, розуміти їх болі, тривоги, турбуватися про людину, намагатися допомогти їй. Саме матір показує нам найкращий приклад, доводить , що необхідно ставити іноді інтереси інших людей вище за свої власні. Любов матері безкорислива, вона любить усім серцем, не задумуючись над тим, як ми за це віддячимо їй. Недарма матір возвеличують у своїх творах Андрій Малишко, Ліна Костенко, Володимир Сосюра, Борис Олійник та інші. Непомітно у моїй уяві спливає образ батька. Його сильні руки, які колись високо-високо підкидували мене до неба і, впіймавши, міцно притискали до грудей. Батько навчив мене не боятися будь-якої роботи і поважати чужу працю. А ще він навчив мене дуже уважно ставитися до людей. Це у батька, мабуть, від бабусі. Її давно уже немає, але подумки вона кожного дня зі мною. Вона була дуже приємною і доброю людиною. Кожному, хто звертався за допомогою, не могла відмовити, адже душа у неї була дуже добра. Її цікаві розповіді інколи здавалися мені загадкою. Увечері приходив з роботи дідусь, повільно мився і сідав до столу. Вигляд у нього був мовчазний і поважний, він їв і про щось думав. Але потім наставав і мій час! Дідусь дуже цікаво розповідав про все, що з ним трапилося за день. Коли мені буває важко або просто сумно, я завжди згадую свою родину - і зразу на душі стає легко і приємно. Я знаю: все, що вклали в мене батьки й діди , зігріватиме й підтримуватиме мене у подальшому житті. Саме тому потрібно знати свій родовід, тому що у кожного він багатий і згадати минуле дуже приємно. Свій рід потрібно берегти, бо він унікальний і прекрасний. І я думаю, що наш український родовід стане відомим у майбутньому і заживе великої слави.
