Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
«Щасливий той, хто володіє тим, що має» (Г.Сковорода)
Безперечно, ми – нація, яка володіє безцінним скарбом – чудовою землею з її чарівною мовою, культурою, мистецтвом, інтересами та світоглядом людей. Ми повинні берегти її, любити («свою Україну любіть! Любіть її во врем’я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть!» – палко закликав Т.Шевченко). Але любити не платонічною, не літературно-«красивою» любов’ю, а всіма силами душі, помислами і ділами своїми, готовністю в разі потреби (як те доводили запорожці) навіть пожертвувати собою. Воістину: достатньо ступити на землю між селами Костилівка й Ділове Закарпатської області, як побачиш Колибу-музей Центру Європи та обеліск з написом: тут – Географічний центр Європи. А неподалік – село Королеве, якому археологи нараховують до мільйона років. Недаремно літописець каже: коли Бог вирішував, де йому створити Рай, то обрав Україну. Бо при цьому Бог враховував не тільки те, що на території України ріки течуть молоком, медом і вином; Небо все в зорях і голубій блакиті; Земля сповнена вогнем нафти і газу та безмежними покладами заліза, вугілля, золота, інших кольорових металів, – а вкрита безмежними лісами унікально красивих і міцних, як бук чи дуб, дерев та опоясана могутньо-легендарними ріками – Дунаєм і Дніпром, – котрі вливаються в славетні Чорне та Азовське моря й омивають чистими, як сльози дитини, гори Криму й Карпат, королева з яких – Говерла – стрімко підноситься до зір, навічно з’єднуючи Землю й Небо, народ із вселюдством. Не лише Бог, а й люди враховують і те, що клімат в Україні найсприятливіший для життя і творчості, природа багата й сповнена нескінченним співом птахів, шелестом папороті, терну і комишу, пахучих трав і лип, красою калини, любистку, шовкової трави, півоній і чорнобривців, жоржин і бузку, черемшини й верби, а благоговійний спокій порушується не лише трембітою, бандурою чи сопілкою, а й грізно-суворим риком ведмедів, ревом бугаїв і зубрів та тривожним курликанням журавлів, що відлітають у вирій; чи нездоланно чарівним співом солов’їв – божественних скрипалів для закоханих… І це – на просторах, які вражають і людей математичного хисту: Україна – одна з найдавніших гілок цивілізації, її площа – найбільша в Європі (територія – 603, 7 тис. кв. км, – 0,1% площі земної кулі); а за населенням – близько 48 мільйонів – Україна поступається лише Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії. При цьому поза межами України (в Європі, Америці, Австралії, Азії та інших країнах) проживає ще майже 30 млн. українців. Не випадково українство дало гігантів філософії (Іларіон, Л.Баранович, Д.Туптало, Г.Сковорода, С.Яворський), поетичного мистецтва (від народних пісень до билин, історичних пісень і народних дум) і театру (від народного до творчості «театру корифеїв»); світової слави композиторів (М.Дилецького, М.Березовського, А.Веделя) і художників, математиків (М.Остроградський), фізиків (І.Пулюй), творців кібернетичної (М.Глушков) і космічної ер (Е.Ціолковський, М. Кибальчич, Шаргей-Кондратюк, С.Корольов, А.Люлька), першовідкривачів ноосферної теорії (В.Вернадський) та багатьох інших видатних людей. Наша земля напоює багатством соків тіло, а Небо підносить до верховіть божественного зір і душу. Тому й не дивно, що блакитне небо і золоті урожайні поля стали визначальними у барвах нашого прапора. Наші найвищої якості чорноземи завжди викликали захоплення у світових дослідників (саме їх вивозили гітлерівці та й інші зайди для удобрювання своїх країв). На цих ґрунтах колосилися найвищі врожаї, Україна була житницею і стародавніх Греції й Риму, і згодом всієї Росії й Європи, – а на її просторах уперше було приручено коня й винайдено колесо; за стародавніми легендами, саме на цю землю Небо скинуло золотого Плуга й Меча. Україна – унікально багатий край тваринного і рослинного світу. Тут знаходяться славетні заповідники: «Асканія-Нова», «Дунайські плавні», Степовий заповідник, Канівський, «Медобори», «Розточчя», Поліський і Карпатський державні заповідники, Чорноморський, Ялтинський і Карадазький – воістину божественно красиві й багаті як степовими чи лісовими, гірськими просторами, так і романтичним тваринним і рослинним світом, кліматично-повітряною аурою. Перлинами українськими є національні парки – «Софіївка», Качанівський, «Олександрія», «Кам’янець»; Чернігівська і Київська Софія, Києво-Печерська лавра, Херсонес Таврійський, Хотинська фортеця, Коломия, Острог, Хортиця… і ще десятки, вражаючі і ландшафтом, і архітектурою, і гармонією природи й людської творчості, пам’яттю історії та пристрасним жаданням краси й волі, людської досконалості й величі. Праукраїнська земля і люди на ній привертала до себе все пильнішу увагу як серединна земля Європи, яка тримала під контролем відомі світові магістралі – «шовковий шлях» до Китаю, «із варяг у греки» (з'єднуючи Схід і Захід), розпорошуючи по світу найголовніші потоки міжнародної торгівлі й економічних зв'язків, релігії, освіти, науки, філософської і суспільно-політичної думки, найвищої якості цінності культури і мистецтва. А також – династичних зв'язків, про характер яких свідчать хоча б такі факти: Володимир Великий був одружений з дочкою візантійського імператора; Ярослав Мудрий шлюбами поріднився з королями й князями Угорщини, Польщі, Норвегії, Швеції, Франції; Володимир Мономах був сином сестри візантійської імператриці, а своїх дітей поріднив з королівською династією Англії; Ярославна була французькою королевою, а Євпраксія – імператрицею Германії… З цією Землею були пов'язані інтереси перського царя Дарія і царя Олександра Македонського, Аттіли, Наполеона; вона була в епіцентрі Першої і Другої світових воєн і зазнала найбільших втрат… І з XV та наступних століть українська молодь прямує до вищих навчальних закладів Європи, сама стає там професорами і ректорами університетів, а головне – повертається в Україну з новими знаннями та ідеями, новими методами пізнання. Московсько-імперська система також здійснила гігантські заходи (аж до кривавих погромів, як у Батурині, до голодоморів – геноцидів, концтаборних етноцидів і Чорнобилів; мовно-культурного терору, історичних фальсифікацій) по знищенню феномену України. Та Україна, як і птах Фенікс, безсмертна. Нині знову, але вже на державному рівні, повертаються історія й слава України: її найдревніші святилища, Мезин, Трипілля, Батурин та Берестечко, Конотоп (де було розгромлено армію московського агресора) і Крути; створюється найбільший у Європі культурно-мистецький музей, дано старт всеукраїнському фестивалю мистецтва кобзарів, бандуристів, лірників, великими подвижниками якого були митці від Бояна часу Київської Русі до Великого Кобзаря Тараса Шевченка, Остапа Вересая, О.Корнієвського, В.Нечепи… Т. Шевченко першим і найпереконливіше висловив твердження: вища мета життєдіяльності і творчості – свобода, суверенітет, щастя всього народу в особі кожного його представника. Досі народ поневолений, його почуття і помисли – затуманені, воля підкошена. Він ще ніби спить. Отож: «страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, та ще гірше спати, спати, і спати на волі!», – тому «вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!». Борітеся – поборете! – знаючи: «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», а ту «свою Хату», отже – свій національно-державний храм, може збудувати лише просвітлене вірою, надією, любов'ю суспільство. Важко цього досягти? Авжеж! Одначе народження навіть дитини загрожує й смертю матері. Та в ім’я життя дитини мати іде на це… Тому і в ім’я життя нації необхідно, наголошував Великий Кобзар усій Росії: Без малодушной укоризны пройти мытарства трудной жизни, Изведать пропасти страстей, Познать на деле жизнь людей, Прочесть все черные страницы, Все беззаконные дела, – И сохранить полет орла И сердце чистой голубицы. Се – человек! («Тризна») Ми повинні переконатися: Україна – коштовний камінь у Короні всесвіту. Вона ще тільки пуп’янок в еволюції саморозвитку, та розквітне і збагатить світ своєю красою, гармонією, мудрістю й мужністю як пісня, проспівана в стані глибокої закоханості та душевно-інтелектуального просвітлення. Нам потрібно вчитися творити добро на землі, нехай хоч і маленьке, старанно виконувати свої обов’язки, а найперший наш обов’язок – гарне навчання, тому що тільки освічена людина може бути корисною державі. Поки наша молодь не зрозуміє свого значення для країни, доки Україні і бути слабкою. Дуже гарно сказав Григорій Савич Сковорода про місце людини у розвитку суспільсива: «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так, ніби, минуле може вернутися назад, або, напевно, мусить здійснитися сподіване». Сидіти і мріяти про краще можна, але у такому разі воно не настане ніколи. Можна любити Україну і втікати за кордон. Але чого варта така любов? Не дивлячись на те, що відбувається зараз в Україні, я сподіваюсь, що майбутнє нашої держави буде створене кращими людьми. Я вірю в українську долю. Вивчення нашої історії допомагає з'ясувати, чому така потенційно багата земля, як Україна, залишалася бідною і пригніченою, чому українці — народ із такою яскравою історією — мали таке слабке почуття національної самобутності і чому вони практично не були відомі світові. Зараз Україна виправила принаймні дві з цих аномалій: вона стала незалежною, її визнано повноцінним членом співтовариства націй. Однак невирішеною залишається проблема модернізації, покрашення життєвого рівня людей. У сучасних важких обставинах дехто закликає рятуватися, повернувшись на старі шляхи. Інші вимагають енергійнішого просування до нового і невідомого. Багато хто згоден іти будь-яким шляхом, аби вирватися з сірості та убогості повсякденного життя. Але потрібно зрозуміти одне: невдача на шляху модернізації загрожує незалежній державності. У період кризи багатьох українців охоплюють тривожні почуття, оскільки вона занадто нагадує попередні часи, коли зазнавали краху короткочасні спроби незалежності Проте сучасна ситуація має зовсім іншу якість, яка дає право на надію. Уперше на протязі століть доля українців — в їхніх власних руках. Бо Україна – єдина і рідна мати! Україна – пісня пісень ліричних, епічних і драматично-трагедійних! Україна – це воістину Божий дар! Ми щасливі, що маємо цей дар Божий, тому повинні берегти його повсякчас.
