Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Дощ був безглуздим і безболісним, безрозсудливим, беззаперечним, безвідповідальним. Але він був. Впертий, дурний, неможливий дощ! Але він був. Хіба дощ не знає, що йому не можна бути…що йому не можна бути? У вікні віддзеркалювалося дитяче личко. Дівчинка замріяно дивилася, як краплі стікали по склу. Сьогодні її засмучував саме нескінченний потік води з неба, а не відсутність нової цяцьки, як завжди. Беззахисна і беззбройна, вона хотіла втримати дитинство біля себе. Наївна. Дурненька. Мала. Добре, що вона ще не здогадується про реальність, буденну, височенну і таку, що приходить миттєво, не попереджуючи про візит. А дощ був. Він падав і думав:»Як добре, що вона ще не знає-у світі є щось гірше, ніж дощ.»
Ця лаконічність з філософським підтекстом також цікава. Було б цікавіше, якби твір складався з ось таких коротеньких таких двох-трьох взаємодоповнюючих та взаємопідслюючих частин.
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
