Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
- Та не бійся ти, усе пройде бездоганно! - такими словами намагався підтримати свою колегу Роман Різний, він знав як важко саме у цю мить зібратись із собою і зробити рішучий крок вперед. - Тобі легко це казати, ти ж майже не будеш говорити, усю основну справу виконуватиму я, і ти знаєш - це досить важко! - Тільки не кажи мені, що уся ця поїздка дарма, давай зберись із силами, ми ж стільки зробили, щоб добитись цієї зустрічі - вперед! - Я знаю, це не перша наша робота, але деколи зриваєшся і так хочеться кинути усе! Гаразд, ти правий, давай уже починати. - сказавши це, дівчина з виразною рішучістю попрямувала до великого будинку, що ховався у тіні ще більшого саду. - Мені б таку хату! Ей, почекай на мене! - крикнув дівчині у слід Роман і, тягнучи за собою камеру, кинувся за нею. Стук у двері - і ось до них уже хтось прямує. - О це ви, а ми ж саме про вас і згадували, проходьте далі, він чекає у кабінеті. По цих словах двері відчинилися і немолода, проте красива жінка повела репортерів усередину. Коли проходили гігантську будівлю, важко було не помітити, яка краса навколо, всюди блиск і білизна, аж гостям ніяково стало - таку вишуканість вони бачать уперше. За вітальнею на них чекав просторий кабінет, обшитий червоним деревом, а на стінах висіли чудернацькі картини із зображеннями видатних людей, серед яких чомусь опинився й Андрій Шевченко. Меблі у кабінеті були також із червоного дерева і вигравали блиском на сонці. Біля столу, на дивані, читаючи журнал, сидів Богдан Сильвестрович Ступка. Виглядав він зовсім по-домашньому і не скажеш, що знаменитий актор. У ньому була якась душевна простота і водночас особлива загадковість. - О, ну, нарешті, а то я вже давно чекаю на вас, сідайте зручніше, приготуйтеся і почнемо, як ви тільки зможете. Було таке враження, що це він бере інтерв’ю, а не навпаки. Коли усі підготування були позаду інтерв’ювання розпочалось. Говорила тільки дівчина, проте Роман справно усе знімав на чималу камеру. Привіт усім глядачам нашого телеканалу, з вами я, Соломія Вітвицька, і наше шоу "ТІЛЬКИ ВІДВЕРТО”. Сьогодні ми у гостях в актора театру та кіно, кумира мільйонів, зразкового чоловіка і батька, та й не гіршого дідуся - Богдана Ступки. На його рахунку понад сто ролей у кіно, понад п’ятдесят нагород за різні заслуги перед країною. Богдане Сильвестровичу скажіть усім, як вам це вдається? - Здрастуйте, ну перш за все це не тільки моя заслуга, це заслуга і тих людей, з якими я працював упродовж усього мого життя. Та й здається мені, що нагород було набагато менше. - Щодо нагород, якщо не помиляюся, ви були відзначені у листопаді 2008-го нагородою III міжнародного Римського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль -в українсько- польському фільмі "Серце на долоні” режисера Кшиштофа Зануссі. Під час вручення нагороди ви сказали: "Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому”. Чи ці слова були щирі? - О, я пам’ятаю той день, це була і справді визначна подія мого життя, а щодо мрії, то не збрехав: я і справді бажаю, щоб наші фільми були визнані світом. Але щоб їх визнавали, їх потрібно знімати, а останнім часом в Україні з цим щось туго. - Саме тому більшість сучасних фільмів, у яких ви знялися і знімаєтеся, є російськими? - В більшості випадків так, але подекуди у мене є друзі, які просять зніматись у їхньому кіно, хіба ж друзям відмовиш? Якби мене запросили на зйомки українського кіно, я б відразу погодився. - Скажіть, яке ж кіно за вашою участю найбільше вам запам’яталося? - Таких є два, це "Білий птах із чорною ознакою”( адже це мій дебют у кіно), а також "Тарас Бульба”, у якому грав головного героя. Не питайте чому, просто люблю цих персонажів і все. - А можете нам розповісти про подальші ваші ролі у кіно? - Якраз найближчим часом мають вийти картини у зйомках яких я і досі беру участь, це "Дім” , "Гра”, "Одного разу в Ростові”та "Безодня”. То все серіали російського походження. -Так багато, та ви ж просто працюєте без упину. Мабуть, важко вам доводиться. - Ну, не скажіть. Така робота для мене - завжди задоволення. А що про це все думає ваша дружина? - Ну, звісно, що не задоволена, бурчить, що вдома постійно немає, що я маю важкий характер. Каже: "Так, з тобою важко жити. Але як тільки подивлюсь спектакль, де ти виходиш на сцену, то знову закохуюсь і все пробачаю”. Ось вона - сила мистецтва. Інші міняють жінок, як рукавички, а я вчепився однієї і живу. - І правильно робите. Наскільки мені відомо, акторство у вашій сім’ї досить популярне, починаючи ще з вашого дядька, подовжуючи вашим сином і, можливо, закінчуючи онуком. - О, мабуть, ви праві. Я дуже пишаюся своїм сином Остапом, який пішов моїм шляхом, та й онуком не менш пишаюся, він також обрав цю дорогу. Одного разу Остап мені сказав жартома: "Тату, міняй прізвище, не забагато - двоє Ступок в одному театрі”. Я ж бо подумав, що він серйозно, ото сміху було. - А як щодо хобі, ви ж їх маєте? - Єдине моє хобі - це футбол, люблю "Динамо” і Шевченка - його портрет ви уже, мабуть, помітили на стіні мого передпокою, у нас це родинне. - Що, футбол? - Та ні, картини на стіні, у мого сина такі ж висять. - У вас чудова сім'я, ви знаменита людина, колишній Міністр культури і мистецтв України, очолюєте академічний драматичний театр імені Івана Франка і, крім того, вам вручили звання Героя України. За що ви його отримали? - За визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність. Пху, ледве вимовив. - Ви, мабуть, пишаєтесь таким досягненням? - Звісно, але задирати носа ніколи не буду, адже сучасні актори тільки те і роблять, що показують щось із себе, а на практиці нічого не вміють і лиш техніка справно робить свою роботу на знімальному майданчику. Тож моя вам порада: не майте великої гордості в душі, але майте маленьку скромність у серці. - Що ж ось і підійшов до кінця наш ефір. Ми були в гостях у великого актора Богдана Сильвестровича Ступки, дивіться нас наступного тижня. Бувайте. - Чудова людина чи не так? - із захопленням говорила дівчина, велика людина, а носа не задирає. -Гей, там, на палубі він - одружений! - вирішив підколоти Роман, якому уже набридла ця півторагодинна розмова у машині. Щойно виїхали з дому актора, як Соломія почала цю розмову і рот її не замовкав. -Та що ти там знаєш, кермуй давай! - огризнулася та. А ти помовчи, у нас далі Віктор Павлік.
