Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
12.VI.<1880>, Стрий Тяжко йшов етапом із Коломиї до Нагуєвичів. Вели жандарми, ніби якогось лютого злочинця, із закованими у ланци руками. На вокзалі у Стрию стислося серце. Згадав свої гостини у пароха о. Лева Шанкоаського. А мандрівки селами Дуліби, Любінці, Гірне, Труханів, Грабівці, Голобутів … Моє зелене Підгір’я, повне живучої краси, як я люблю тебе! На дворищі Стрийського магістрату, коло стайні, в котрій тримають коней, у брудній цюпі знайшлося місце, де моє струджене тіло хоч трохи спочине… У вікно зазирає світанок – і оживає надія. А може, знімуть ланци, скинуть тягар людської осуди – і воля? О серце! Як живо ти б’єшся у груди… О люди! Я ваш брат, для вас рад жити… О воле! Ти мені шепнула слово – І я підіймаюсь наново!
* * * Ти знов оживаєш, надіє! Світліє душа, молодіє… І серце живіше б'є в груди… О серце! О воле! О люди! До мої тюрми пораненько Застукала воля легенько: "Встань, сину, вже день далі буде!.." О воле! О серце! О люде! О воленько-мати, єдина, Завчасно збудила ти сина, — Тягар ще лежить ми на груди… О серце! О воле! О люди! Тягар той ми віддих спирає, А руки ланцюг ми тримає, — Тягар се людської осуди… О воле! О серце! О люди! Но воля лиш шепнула слово, І я підіймаюсь наново, — Проч пута й тяжкі пересуди! О воле! О серце! О люди! 12/VI. Стрий
13 іюня 1880, Стрий На якийсь час дозволили побути коло хвиль Стрийської ріки. Гірська зимна вода освіжає дух і волю, додає сили… Хвиля за хвилею плюскоче коло моїх босих зранених ніг. Спинився, слухаю. Слухаю хвилі, легіт вітру… і самого себе: - Що твоє життя? - Човен у плюскоті хвиль. - Куди пливеш? - Серед бур, скель і штормів до своєї цілі. - Чи вцілієш? - Бог один знає… Може вітер і хвиля на дно потопити… - Що ж тут думаєш? - Не один чоловік утонув, та не один і повернув – і дійшов до пристані, якщо мав ціль. - То шукаєш цілі чи вже знайшов її? - Життя - боротьба. Треба плисти!
ЧОВЕН Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, Мов диття , цікава, шепче і розпитує вона: "Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: "Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к собі береги мене. Хвилі — то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя; Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я. Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов: Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно пішов. Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль. Кажуть, що природа — мати нас держить, як їм там тре, А в кінці мене цілого знов до себе відбере. Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а візьме, То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме мене. Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь — Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!" Хвиля весело плюскоче та леститься до човна, Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона: "Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил — Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил! Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде, Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де! Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш. Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся ти потіш! А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!" Стрий, 13 іюня 1880 *Насправді І.Франко не вів щоденника. Це витвір уяви автора. Суховерська Марія, 9а клас СЗШ №3
