Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Володар Всесвіту. Псевдо-власник планет з нерозчесаними зорями в волоссі. Ненависник сонця і всього тепла,що з ним пов*язано. Безсердечний творець сердечної істоти з пофарбованим волоссям. Знахабніле сонце підходячи впритул до вечора губило своє проміння. Ніч ковтала заплакані очі. Світ такий великий. Я – орел,а життя моє – небо..це як фальшиві думки чогось недосяжного..наприклад крилатого щастя,що миттю злітає птахом до неба від холодного подиху вітру і ми вже не можемо втримати його в своїх обіймах. Блукаю боса між сірого натовпу. Між давно забутих доріг і будинків. Засинаю сьогодні одна. Вимкніть світло будь ласка.. нема сенсу існувати далі. Колись же можна було говорити про нас,вдихати одне повітря. Дивитись як падають вії на щоки ,ніби листя на землю.. Це точно я. Це точно мій почерк. А ти,можливо,лежиш під теплою ковдрою і проектуєш щораз нові,щораз загадковіші сни. І чекаєш весни,щоб ще раз повторити чудове літо.Так швидше. Хмари надто високо вештаються по небу, і коли воно підходили в притул до мене,я відчувала вібрацію твого серця. Воно повільно і доволі спокійно переміщується у не надто спокійному просторі моєї присутності. . Хочеш неспішно жити собі,щоб мати час хоч інколи серед зими залишити на підвіконні крихти хліба для голодних птахів. Не обманюй себе. Так буде легше сприймати біль. Будь з тими людьми,з якими хочеться бути по – справжньому і радіти тому,що вони в тебе є. Ще існує та хвилина,коли можна це усвідомити. Дихай глибше. Усе в твоїх руках,дівчинко. Ще не пізно палити мости і пливти проти течії. Краще вбирати в себе тільки те,що потрібно. Дихати і просто набивати кишені каштанами. Пити холодну воду. Збирати краплі дощу на підвіконнях . Шукай в мені Бога. Шукай в мені романтику. Шукай все те,що тільки тобі потрібно. В усіх живе самотність і вона теж самотня. Вибач,що я не така,яку б тобі хотілось знати. Мій день був жахливим, як і ця осінь. Кишені переповнювались враженнями.. спустошені очі блукали поміж тисячами заздрісних поглядів простих перехожих. Всі кращі моменти з життя пробігали перед очима,ніби нерозумні люди ,які старались наввипередки пробігти до рейсового автобуса якнайшвидше,щоб зайняти собі місце. Осінь була жалюгідною,деструкція повітря і все. Я вдихала і видихала смерть. Переді мною за кілька хвилин проходить все моє життя. Жалюгідно. Проходить,немов останній осінній листок, - крутиться перед очима і я починаю усвідомлювати,що все ньому було не так. Ось це насправді страшно. Бо я все одно продовжую жити. Жахливий день. Проте я продовжую лікувати свою душу,ковтаючи кулі від болю…. стомлена кавою, чекаю світанку... рахуваю ті кроки, що йшли до весни, а намисто на шиї розлетілось на крапки, покотилось до рук, що обіймали колись. Дививлюсь, як ти неквапливо одягаєшся в осінь,заплітаючи пальцями повітря.
