Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Я боюсь… Боюсь забути себе. Боюсь забути ту маленьку, наївну дівчинку, яка любить мультфільми, шоколад, свого татка… Боюсь забути ті дні, коли я була справжньою: ніякої фальші, брехливості і егоїзму. Боюсь, що скоро на моєму лиці не залишиться ні краплі довіри до людей, щирості і чистоти. Боюсь, що я перестану мріяти. В один день прокинусь і просто збагну, що мені цього абсолютно не потрібно, треба жити реальністю, а не ілюзією, своїм особливим світом. Боюсь, що подорослішаю, що банальна схема життя занурить мене у цей хаос, що я потону у цьому безладі під назвою «доросле життя». Боюсь, що перестану відчувати. Просто забуду що таке кохання, дружба, надія… Боюсь, що втрачу почуття насолоди цим життям, єдиним заради чого живу. Боюсь ходити по вулиці із маскою під назвою «байдужість». Боюсь втратити свою посмішку, яка радує мою маму. Боюсь, що мої очі перестануть світитися своїми дивними чарами, які змушують людей любити мене. Боюсь, що забуду людей, які зробили мені добро, які принесли у моє життя радість і посмішку. Боюсь, що не буде поряд людини, яка обійме і приголубить у важкий для мене момент. Боюсь, що ніколи не знайду людину, яку покохаю. Боюсь втратити людей, яких люблю більше життя. Боюсь жити, як песиміст: бачити у всьому лише зло, негатив, біль. Боюсь… Я просто боюсь жити…
