«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог», - читаємо в євангелиста Йоана. Іншими словами кажучи, все, що є у світі, видиме й невидиме, постало по добрій волі Творця. Ще інші рядки часто повторюються у книзі Буття: «І побачив Бог, що воно добре…» Тобто все те, що творить Бог, є досконалим. Про зло як абсолютно протилежне добру начало не згадується нічого. Зло виникло пізніше, коли через свавілля та гордість було знехтувано Закон Божий і вивершено власне «я». Зло стало паразитом на добрі і не більше. Під його вплив потрапив вінець творіння Божого – людина. Бог, як Всемогутній і Вседержитель, з легкістю міг би усунути зло та його носіїв, але Він цього робити не став. «Чому?» - задаємо собі питання. Повною мірою ми дати відповідь на нього не зможемо. Знаємо лише одне – Бог як Абсолютне Добро настільки любить нас, що не нав’язує нам своєї волі, а дає можливість самим робити вибір. З іншого боку тільки через зло зможуть по-справжньому виявитися діла добра. Лишень пізнавши зло, людина зможе усвідомити, що є добрим, а що поганим; що веде до життя, а що – до погибелі.

Таку дію зла сповна відчув на собі один з найвидатніших отців Західної Церкви – Блаженний Аврелій Августин. У своєму відомому творі «Сповідь» він описує шлях, як людина через зло приходить до осягнення Божої Істини. Народився Аврелій Августин на півночі Африки в сім’ї язичника та ревної християнки. Історію свого спасіння в «Сповіді» Августин починає з раннього дитинства, якого він, звісно, не пам’ятав, лише знав, що воно так було насправді. Блаженний спостерігав, що немовлята в своєму віці поводяться однаково, що усі вони з однаковою жадобою тягнуться до материної груді і, як не дивно, усі є під впливом гріха. Августин проводить паралель між жадобою немовляти до материнського молока і жадобою до наживи, слави і користолюбства в дорослому віці. У «Сповіді» часто можемо зустріти моменти, коли Блаженний Августин зрівнює по своїй суті справи дорослих і справи дітей з єдиною відмінністю, що в різному віці об’єкт цих справ є різним. Якщо ігри дітей – ласощі та м’яч, то ігри дорослих – влада, розпуста, гроші. Перед лицем Божим воно все однаково нікчемне. Основною думкою розділу «Сповіді», де описується життя Августина, як немовляти, є те, що з приходом у цей світ людина автоматично піддається впливу зла.

Інше джерело зла, якого ми, живучи повноцінним життям, не можемо оминути, це – суспільство. Августин зростав у заможній сім’ї, а тому піддавався усім спокусам цього соціального прошарку, серед якого нормою було розпусне життя та відвідування жорстоких театральних дійств. Спочатку маленького Августина, як тільки він почав навчатися, не приваблювало все те, що його заставляли робити. Вчився він неохоче, ненавидів ті науки, в яких не вбачав практичного застосування, особливо грецьку мову. Язичницьких богів, яких йому нав’язували, активно відкидав, так само як і твори античних письменників. По своїй внутрішній природі він і до важчих гріхів не мав ніякого потягу. Та суспільство, сповнене беззаконня і позбавлене добра, вимагало… «Я ще не кохавсь, а вже любив кохання», - ця цитата із «Сповіді» актуальна не тільки для тогочасного суспільства, але й для нашого.

Уже в старшому віці Августин, не задумуючись, грішив, адже так робили всі його однолітки. Він віддавався розпусті не стільки через природній потяг до неї, скільки задля того, щоб похизуватися в своєму оточенні. Так само і слава, якої Августин зазнав, вивчаючи у Карфагені красномовство, п’янила по тій причині, що він возвеличувався над іншими. А як ми знаємо зі слів Ісуса Христа: «хто виноситься, буде принижений».

Дуже яскравим і наглядним є приклад зі «Сповіді», коли в юності Августин з друзями полізли в сад сусіда красти груші. Гріх цей робився не з нужди, а просто заради того, щоб спробувати заборонений плід. Сам юнак мав цього добра вдосталь і скоріш за все потім вкрадені груші він викинув свиням, але цим прикладом він, розкаявшись, показує, якими безумними ми стаємо, коли слухаємося не свого серця, а йдемо за лукавою намовою.

Далі в житті Аврелія Августина продовжувався довгий гріховний період. Він викладає риторику в Римі, Карфагені, Мілані. За цей час майбутній отець церкви одурманюється славою, пихою, багатством та розпустою. Протягом дев’яти років він входить до секти манахейців, яка сповідувала вчення про боротьбу добра і зла, урівнюючи людину з усім сущим навколо неї. Гонитва за «вінками із сіна» закінчилася тоді, коли Августин в Мілані зустрічає єпископа Амвросія. Під його впливом на тридцять другому році життя він приймає хрещення. З цього часу життя Блаженного Августина докорінно змінюється. Він бачить, наскільки марною є його гонитва за багатством і славою.

Викладацька робота, на якій він вправлявся у красномовстві, обтяжувала його, і чоловік повертається у своє рідне місто Гіппон, де засновує перший монастир. У 395 році здобуває єпископський сан. В цей час Блаженний багато роздумує про Бога, про вічне життя, про протистояння «Земного граду», заснованого на брехні та гордині, і Граду Небесного. «Вся світова історія пройнята божественною волею до спасіння. Земна «держава диявола», держава безумства, гордині й властолюбства бореться з «державою Бога», що в добрі своєму обмежує сама себе».

Також Блаженний Августин охоче приймає людей, терпеливо вислуховує їхні біди і дає мудрі поради. Слава про його мудрість та святість поширюється далеко за межі Гіппону. Ще за життя Августин удостоюється звання Блаженного. У 430 році гине як Христовий воїн під час облоги варварами рідного міста.

У своїй «Сповіді» Августин безперервно звертається до Бога. Він описує повністю своє життя – від вродженого та утвердженого безбожним суспільством гріха до просвітління і осягнення Божої Істини. Августин своєю працею не наполягає, а радить нам пройти цей шлях. Він стверджує, що добро є настільки абсолютним і всеохоплюючим, що може навіть використати зло для свого становлення. З народної мудрості ми знаємо: «Нема нічого поганого, що б на добре не вийшло». Цього принципу дотримується також Блаженний Августин. Будь-яку негативну рису можна перетворити у позитивну. Зло, на відміну від добра, не є абсолютним, і з нього завжди можна винести щось хороше. Наприклад, така не дуже приваблива риса як честолюбство при сприятливих обставинах може подарувати людству багато корисних винаходів та геніальних мистецьких творів. Так само і гроші можна використовувати, як в поганих, так і в добрих цілях. Зло часто стає посередником на важкому і тернистому шляху людини до добра.

Усіх людей зробити добрими неможливо. Заставляючи когось проти його волі робити добро, ми настроюємо його проти добра, і тим самим чинимо зло. Августин у «Сповіді» не змушує. Він розробляє складну психологічну концепцію духовного розвитку людини, якою Церква користується дотепер. Тільки ненав’язливо інформуючи її про наслідки зла і винагороду за добрі діла, про молитву та таїнство сповіді, можна навернути людину до Бога.

«Поблажливість до людської слабкості – це не приниження ідеалу, а врахування того, що «одним стрибком» наблизитися до Абсолюту неможливо. Вони хотіли втекти від лагідності Твоєї, а натрапили на Твою справедливість», - звертається Августин Блаженний до майбутніх поколінь, демонструючи істинний метод спасіння від гріха. Цей принцип сьогодні активно нехтується представниками різних сект, які задля видимості примусово заставляють своїх учасників «бути добрими», а насправді поневолюють їхні душі, обкрадають і знищують ту особливість кожного із нас, яка закладена Богом. Шлях до спасіння у кожного є особливий, і обмежувати його, пришвидшуючи або сповільнюючи, є порушенням волі Господа, який до свого найкращого творіння довготерпеливий і благий.

Ще велике значення має «Сповідь» Августина Блаженного для нашої самосвідомості. Нею він показує, як необхідно дивитися на свій гріх, на мислення людини, одержимої гріхом, і як треба каятися у своїх беззаконнях перед Господом Богом – щиро, смиренно, зі сльозами на очах і на межі буття. Пізнання добра нам дається зверху, але спочатку ми повинні глибоко зрозуміти, наскільки слабким і жахливим є зло. «Боже, дай мені силу звершити те, що я можу звершити, дай спокій пройти повз те, чого я звершити не можу, і дай мудрість відрізнити перше від другого», - у вигляді цієї молитви закладає Августин Блаженний у нашу свідомість спосіб правильного буття людини у світі.