Усьому в нашому житті передує думка. Перш, ніж діяти чи говорити, ми завжди більшою чи меншою мірою обдумуємо свою поведінку та її наслідки. Думаємо про оточуючі нас речі, людей, про себе самого та власне ставлення до того чи іншого предмету. Звідки приходить думка? Відповідь на це питання людство, напевне, не дасть до кінця свого існування. Біологи твердять: нервовий імпульс, і залишаються цією версією повністю задоволеними. Та чи можливо такий особливий стан душі описати матеріалістичними законами якісно, чітко та вичерпно? Однозначно, ні. Людська думка виходить далеко за рамки її земного сприйняття.

Ціле своє життя людина думає. Хтось більшою мірою, хтось меншою. Проте повну відсутність цього процесу визнати неможливо. Адже куди б не пішли, чим би не займалися, передумовою до всього виступає думка. Життя постійно вимагає від нас аналізу різних явищ, їхню оцінку та, при можливості, вплив на них. І здійснюємо ми це за допомогою думки.

Як утворюється думка? Ми могли б відповісти на дане питання, якби були спроможні дати чітке означення людської душі. Та ні для першої, ні для другої задачі неможливо знайти розв’язок, якою високорозвиненою не була б сучасна наука. І він не знайдеться. Єдиний крок, який ми можемо зробити назустріч вивченню думки, це передбачити її хід. Завдання теж не із простих, і деколи людині недостатньо цілого життя, щоб навчитися вловлювати думки собі подібних. Адже кожен із нас мислить по-своєму. У кожного є свій оригінальний спосіб мислення або менталітет.

На формування менталітету впливають різні чинники: етнічні, суспільні, релігійні, професійні. Менталітет формується роками, і чим їх більше, тим важче потім його змінювати. Постає цілком логічне питання: «А чи варто змінювати менталітет?» Воно стоїть на рівні з іншим життєво важливим питанням: «Що таке щастя, і як його досягти?» Менталітет людини і її щастя тісно пов’язані. Мудрі сказали: «Хочеш бути щасливим – будь ним». А для такого важливого кроку у житті  потрібний відповідний спосіб мислення. Рабу важко буде навчитися мислити, як лідеру. А робітник не зрозуміє ходу думок поета.

Часто люди, які живуть на одній території, в межах однієї держави чи етносу, характеризуються схожим менталітетом. Практичний добувальницький спосіб мислення народів Африки відмінний від рвучкого італійського, естетичного французького чи споглядальницького індійського. Населення Землі відрізняється між собою не тільки певними фізичними рисами, а ще й перебігом думок. Ми тоді говоримо про таке поняття, як «менталітет народу». Знаючи загальні ознаки менталітету народу, можна легше передбачити хід думок його представників. Через це філософія, психологія, культурологія багато уваги приділяють вивченню менталітету різних етнічних груп.

Нас в першу чергу цікавить спосіб мислення українців. Щоб краще зрозуміти душу наших земляків, треба ще кілька слів сказати про історію формування нашої нації та її вплив на думки людей. Довгі століття Україна не мала своєї самостійності і залежала від різних держав. Пануючий лад завжди навіював своїм васалам думку про їхню меншовартість, убивав віру у власні сили та самовпевнено переконував, що без нього підневільні народи нічого не варті. Українці під владою чужинців постійно стикалися з побутовими труднощами, нереалізованістю своїх здібностей, обмеженнями у доступу до різних можливостей. Українцеві завжди твердили, що він – не нація, він не вартий свого майбутнього, і врешті-решт він у це повірив.

Вже двадцять років пройшло, як Україна здобула свою незалежність, а ми в повсякденному житті постійно стикаємося з інертністю наших земляків. Їм легше обмежитися традиціями, замкнутися у буденному плині життя та існувати на одному й тому ж рівні, не прагнучи розвитку. «Моя хата скраю, я нічого не знаю», - цією приказкою часто описують характер українця, і в більшості випадків вона справджується. Нажаль, ще велика частина нашого народу бере її собі за життєве кредо.

Двадцять років – надто мало, щоб докорінно змінити покірний менталітет хлібороба, який насаджувався століттями. Не зважаючи на це, у всі часи серед нашого народу існувала малочисельна інтелектуальна еліта, яка була здатна критично мислити. Проте над більшістю й далі панував цей менталітет, і якими прогресивними не були б ідеї національної еліти, серед мас вони не приживалися. Часто сучасний українець у своїх проблемах звинувачує владу, інші народи, корупцію або навіть свого сусіда, але рідко осягає, що причину потрібно шукати в самому собі, у способі власного мислення. Тільки за правильною думкою послідують правильні дії.

Ще однією великою вадою характеру українців є постійний пошук чужого сильнішого плеча. Ми часто із повною віддачею надіємось на незначні або навіть ворожі речі: усталені традиції, політиків, інші держави, і забуваємо, у що насправді потрібно вірити. Забуваємо про Бога і про дані Ним для нашого користування здібності. Таку сліпу віру у достатньо непевні земні ідеали можна було спостерігати під час Помаранчевої Революції у 2004 році. Опісля ми вкотре переконалися, що власне щастя не у політиках, як би красиво вони не вміли говорити.

Наступати на одні й ті самі граблі – невід’ємна риса українського характеру. Покладався наш народ на князів, гетьманів, самостійницькі політичні течії, але ніколи – на Бога і на себе. І у 2004 році ці граблі знову болюче нас вдарили. Тепер, коли ми зализуємо рану після удару, і наше суспільство збайдужіло до політики, найкращий час для того, щоб братися до праці, переборювати власну лінь, яка виникла як пристосувальна реакція українців на непробивну стіну з боку суспільства, самопізнаватися  та самовдосконалюватися. «Людина – коваль свого щастя», - це кредо повинен поставити собі кожен українець в пошуках щастя, зламавши свій рабський менталітет.