Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Життя – це те, з чим людина стикається під час очікування виконання своїх надій і мрій. Щоб його полюбити, потрібно зустрітися зі смертю. Життя це не просто проміжок часу, який ми відбуваємо тут ,на землі,це щось дане нам Богом .Він відміряє довжину нашого життя,але тільки ми самі вирішуємо, якої вона буде ширини. Часто життя "підкидає" нам сюрпризи,буває несправедливим до людей ,не залишає вибору ...Але якщо Бог дає то знає, що ти витримаєш,пройдеш всі перешкоди на шляху до успіху і накінець для тебе зійде сонце щастя... Юля вже довго на це надіялася ,та чомусь воно барилось те сонце. Їй було 15 років.Дівчина була дуже талановита ,весела ,любила тварин.Більш за все вона любила конів.У її бабусі ,яка жила в селищі було їх кілька в стайні.Юля любила прогулюватись в лісі при рожевому небі та сонці ,яке сходить.Тоді ,навколо царювала природа,тиша,лише інколи її порушувало гудіння комах.Юля насолоджувалася нохаючи це чисте ,наповнене ароматом квітів повітря.Якась загадковість витала в повітрі. В Юлі були віддані подружки, з навчанням теж все добре ,модно вдягалася, мала успіх серед однолітків,але якось не добре було їй на душі ...І подруги їй здавалися не щирими ,і вчителі незважаючи на успішність сварили за поведінку,і однокласники дражнили через високий зріст та й батьки....А що батьки їх уже довго не було поряд і дівчина почувалася самотньою.Вони ще в 8 років залишили дівчинку з бабусею, а самі поїхали... чи то кращої долі у світах шукати ,чи то забезпечити єдиній дочці безтурботне майбутнє.Юля не могла розказати про свої почуття про стан душі,адже іноді було так гірко.Єдинаою опорою дівчинки була бабуся.Вони часто любили сидіти ввечері на дивані,Юля слухала бабусині розповіді про минуле.Вони захоплювали і лякали одночасно.Одного вечора ця невелика жіноча компанія знову зібралась разом. Бабуся почала ділитися наболілим. Враз з*явилася тривога на її обличчя,вона здригнулася від болю в душі. Кожен, хто пережив ті часи згадував всі події з сльозами на очах та смутком в серці.Та й навіть ті,хто не пам'ятають всього цього, все рівно інстинктивно відчувають смуток і біль у душі.Адже це не подія в житті окремої людини, це проблема цілого народу.Ми не повинні забувати про ті часи. У серці людей це завжди болюча тема.Для тих осіб, які пережили ці муки минуле-це боротьба тіні минулого з сонцем теперішнього. Бабуся одночасно з розповіддю давала поради та настанови Юлясі (так ласкаво вона називала онуку),адже хто ,як не вона розповість їй правду про часи переслідувань і тяжкої праці. Вона зверталася до Юлі з такими словами:»Учися,дитино,бо вчитися треба ,шукай сонця правди ,хай розум не спить…»Бабуся так говорила, тому що знала, як то важко працювати фізично.Вона ще будучи малою дитиною мусіла працювати в колгоспі.Тоді не було кому її пожаліти чи допомогти. Як не дивно ,але за часів СРСР люди також їздили за кордон на заробітки.Правда тоді не завжди за власним бажанням.Переважно їздили збирати чи сіяти урожай в Росії.Тоді всі мріяли про незалежну державу.Зі сльозами на очах та молитвою в серці люди втікали від деспотів та їхньої політики. 1932-33 рр….кожен ,хто вижив пам’ятає все щохвилинно.Тоді штучний голод забрав життя мільйонів українців.Тепер уже не секрет,що таким чином радянська влада намагалася знищити український народ,мову.Але нас не можна знищити і поки буде жити ще хоч один українець мова наша не помре.Вона жила,живе і буде жити в народних піснях,баладах,приказках,прислів’ях.Тільки у українців найбагатші звичаї,найрізноманітніші традиції.Часто можна почути ,як хтось нарікає на свою долю ,на те ,що бідно живе.Ми не можемо казати,що живемо бідно,адже наше багатство-пісні,традиції,звичаї.Але щоб бути багатими ,ми повинні не тільки берегти їх,але й примножувати.Хоча кажуть ,що набагато важче вберегти ,ніж набути.Ось чому,ми мусимо берегти наше багатство,як зіницю ока. Бабуся розказувала про свою молодість,сім’ю,про боротьбу з радянською владою.Їх було п’ятеро дітей у сім’ї. ЇЇ батька посадили у в’язницю,бо вважали ворогом народу,двох братів розстріляли,а ще одна сестра померла під час штучного голоду.Так і лишилася вона з братом жити та з матірю.Ще після того,як батька посадили ,тоді ще молода Надія знесилено опустила руки,бо зрозуміла,що не зможе протистояти владі.На той час вона(влада) була готова на все.щоб”прибрати” тих,хто заважає на шляху до досягнення цілі лідерів колишньої радянської влади . Бабуся Надія завершила такими словами:»Якби мене запитали про що я жалію,я б відповіла ні про що,адже кожна мить мого життя давала цінний урок з якого я завжди щось засвоювала.Саме ці уроки допомогли мені прожити до теперішніх днів.Кожен з них залишав у моєму серці відбиток,частинку мудрості...» Вже сонце ховалося за обрій,хмарки розступилися,ніби давали дорогу зірочкам.Дороги вкрилися червоним кармазином,дерева загадково перешіптувалися.Юля не спала.Обнявши руками коліна ,вона мовчки сиділа біля вікна. Дівчина була вражена бабусиною розповіддю,а особливо Юля задумувалась над останніми бабусиними словами.В голові інстинктивно прокручувала :»…не жалію ні за чим… « Враз Юля почала ставити собі питання :» А за чим жалію я? Чого я хочу найбільше?»Як не намагалась,не додумалась.Та й чи змогла б відразу відповісти?Відповідь прийшла сама і Юля твердо вирішила :»Хочу ,щоб вернулися батьки додому,а ще щоб вони…ніколи не вмирали…» Друге на перший погляд нереальне.Так ,можливо…Але це дійсно мрія кожної людини.Наївно,по дитячому? Так,але це правда.На жаль,в наш час мало хто цінує своїх батьків.Переважно діти в них бачать "живий "гаманець.Але як кажуть все пізнається з часом.Ми починаємо цінувати батьків тільки тоді,коли їх уже нема.Батьки- найрідніше,що є в нашому житті, й лише після їхньої смерті людина почувається сиротою.Ось чому єдина моя мрія це щоб мої батьки НІКОЛИ НЕ ПОМИРАЛИ.Впевнена,що зі мною погодяться усі.
