Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Бачиш?.. Ти бачиш як всміхнулась ніч зірками, Зустрівши нас? Плачеш... Ти плачеш у безодні слів з думками, Що ще не час... Тиша... Лиш тиша нам уста цілує І слух п’янить. Дише... Нам дише в спину й тихо мліє Солодка мить. Жаль... І тихий жаль торкає струни почуттів. Розлуки час... Печаль... Гірка печаль загляне в душу і без слів Розлучить нас...
Г нучкість фраз і свіжий подих слів О голосять тишині ажіотаж; Л аконічний склад кількох рядків О сіяє душу,як міраж. С еренада серця і душі, М рій рожеві росяні серпанки, О сінній вальс рядків, що у вірші Г нітючих днів кружляють сірі ранки... О станній подих вдихуєш у риму, С нуєш із слів рядкову павутинку, Е кран життя показуєш без гриму, Р адієш за кожнісіньку людинку.
Сонячний клубок поволі скочується до обрію. У повітрі відчувається запах дитинства: м’яти, любистку, квітів… І доноситься він з усіх-усюди, наливаючи груди літнім медом. А посеред села в’ється вузька дорога, ідеш нею – пахне порохом. Вкінці її, скраєчку стоїть хатина, а на порозі – мама. Довкола чистенько, на подвір’ї віє затишком і миром. Проснувся. Знову наснилось.