Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter!
(це не стосується конкурсних робіт, за їх грамотність відповідальність несуть виключно автори, адміністрація помилок в них не виправляє, якщо маєте до них зауваження - пишіть в коментарях до твору)
Бачиш?.. Ти бачиш як всміхнулась ніч зірками, Зустрівши нас? Плачеш... Ти плачеш у безодні слів з думками, Що ще не час... Тиша... Лиш тиша нам уста цілує І слух п’янить. Дише... Нам дише в спину й тихо мліє Солодка мить. Жаль... І тихий жаль торкає струни почуттів. Розлуки час... Печаль... Гірка печаль загляне в душу і без слів Розлучить нас...
Море. Теплі обійми хвиль. Ніжний подих повітря, що вирує навколо. Пронизуюча мелодія тиші. Ласкавий шепіт жовтавого піску. Граційна хода говірких пташок. Яскраво створена ілюзія блаженного спокою гойдає найтонші струни душі, лікує поранені серця. Чоловік, сповнений збудження та енергії, милується морським пейзажем. Його душі здається, що він тоне в почуттях. Очі, огорнуті блиском молодості, малюють романтичну картину. Кожен штрих олівця життя сповнений безмежного кохання і шаленого болю. Цей біль
Тріскучий мороз тисячами дрібних голочок бив по щоках. Вона йшла, ледве волочачи ноги, ніби насолоджуючись надокучливим болем в змерзлих кінцівках. Вона була сама. Зовсім сама.
Важко пережити, коли ти втрачаєш рідну людину. Та ще важче, коли ти розумієш, що втратив її по своїй вині. Батько не контролює емоцій, а дитячий світ дівчинки руйнується… Руйнується від поруху руки, від нестерпних криків, від нестачі сімейного тепла. А потім… А потім важко говорити матерям. А потім щось пече у грудях. Щось неймовірно болюче. Неймовірно незрозуміле для інших, для чужих.
