Г нучкість фраз і свіжий подих слів
О голосять тишині ажіотаж;
Л аконічний склад кількох рядків
О сіяє душу,як міраж.
С еренада серця і душі,
М рій рожеві росяні серпанки,
О сінній вальс рядків, що у вірші
Г нітючих днів кружляють сірі ранки...
О станній подих вдихуєш у риму,
С нуєш із слів рядкову павутинку,
Е кран життя показуєш без гриму,
Р адієш за кожнісіньку людинку.

...

Опускається небо… На дотик наче котячий ніс – мокре і вологе. Вгрузаюся у нього майже по пояс. Холодно і липко, немов у болоті. І ніхто у тому не винен, що моє небо таке. Ми сам обираємо своє небо.

Бачила на власні очі, як вона рушником била свого другого зятя!
А був рік, чи то хрестини онукові, доччиному синові, то музика гупала на все село, а зять сидів тим часом у своїх батьків – його теща з дому вигнала!

Якби в мене спитали:
«Яке найкраще свято?»
Я б сміло відповіла:
«Це у нас в Стрию,
Де вперше підняли прапор!»

І знову ,заплющивши очі,
Ти мрієш про нього цієї самотньої ночі.
Ламаючи всі перепони та рамки,
Лист кохання відправиш без адресата і марки.