Наразі сплив термін подання робіт на конкурс "Словосвіт". Всі подані роботи опубліковано. Якщо десь щось пропущено, забуто і т.п., просимо негайно повідомити оргкомітет конкурсу (можна навіть у коментарях під цією новиною).

Не розказуй мені про кохання.
Ти хоч раз в житті сильно кохав?
Ти кохав без надій і пізнання,
І кохання беріг і тримав?

Тихо на землю опускається ніч,
Простір поглинуто знову.
Лину думками в минуле сторіч,
А повертаюсь додому.

Я перейшла через межу,
В якій і горе, й смуток збереглися.
Я в серці своїм збережу
Слова любові, що лилися.

Я – тінь. Холодна, небарвиста.
Я тільки тінь…
А сонце променисте устами грає:
«Ні, постій, ще рано!
Ще не схолов любові цвіт!
Люби, живи! Стрічай світанок!»
А я йому лиш усмішку в отвіт.

Я вірю, що колись прийде Вона…
Роз пустить величаво свої крила,
Кроком повітряним на свої рамена
Моїх розчарувань тягар візьме, на спину.

Тріскучий мороз тисячами дрібних голочок бив по щоках. Вона йшла, ледве волочачи ноги, ніби насолоджуючись надокучливим болем в змерзлих кінцівках. Вона була сама. Зовсім сама.

І знову прийшла зима із снігами, заметілями, морозами. Закружляли в танці тендітні сніжинки, які повільно спускалися на землю, вкриваючи її пухкою ковдрою.

Одного чудового весняного дня, коли квіти тільки-тільки почали розпускати свої ніжні пелюстки, народилася фея Зірничка із промінчика сонця та нектару підсніжника. Вона мала дуже добре серце, але не мала крил, так як її сестри-ровесниці. Дивлячись, як вони злітають в небо, їй так хотілося приєднатися до них, ліпити хмаринки різних форм, допомагати їм зрошувати землю дощем і найцікавіше – малювати на небі веселку, але це завдання виконували тільки найдостойніші феї, які обирала для цього діла королева фей.