Озеро, однак, дарувало йому не лише спокій. Воно повертало його в минуле. Спогади… Останнім часом Максим жив тільки ними...

      І навколо була пітьма, порожнеча, така рідна для мене і для мого пустого нутра, для мого маленького човна життя. Навкруги… а що навкруги, як очі не бачать і серце відповідно не болить...

Вона сонячно усміхалась сонцю в його очах. Сміялося сонце, сміявся проміньчастий подих і сміялись обплетені пальці. Молекули шалено ширяли по їхніх тілах, що збуджено впитували весну.

Цій красуні та розумниці вже 20!
Цьогоріч уже вдвадцяте стрийська гімназія (а я саме про неї) розпочала навчальний рік. Тепер з гордістю можна заявляти, що ми подолали підлітковий вік і перейшли в юність....

Розбещений день лежав на моїх долонях. Вишкірився мені в лице, розсипав нотку зухвалості. Він був меркантильним, несправжнім і разом з тим чужим. Це був не мій день.

Признавшись у своїй слабкості, людина стає сильною... Та що робити, якщо моя слабкість - це ти?! Що коли кожного разу твій солодкий, свіжий подих хапає й міцно огортає душу, заставляючи задихатись?

Холодний, до болю рідний,
Закутий в ланцюги з мережива.
У попелі зітлілих мрій
Забутий, на віки збережений.
Горів, ти горів у вогні все життя,
Запалював, тліло і біль,
Хвилина  твого каяття,
Не варта розбитих мрій.

… Хочеться жити… Великий і стислий у викладі своїх думок Михайло Жванецький якось прописав одну чудову думку: «Як сказав один східний мудрець, що живе в Одесі, — не можна бути чесним і нечесним в один і той же час, навіть якщо це відбувається в різних місцях.» Він про Одесу, я – про Стрий.
Мені дуже хочеться жити в місті, де поважають, ну, принаймні, не копають ногами, моє право висловлювати власну думку. Незалежно від того, в чому вона проявляється: формі одягу, в моїй зачісці, стоянні з плакатом «Геть секс-меншини від влади!»...